≈ «»—“≈Ќ÷≤јЋ№Ќј ѕ–ќ«ј ¬јЋ≈–'яЌј ѕ≤ƒћќ√»Ћ№Ќќ√ќ
ћинуло лише к≥лька рок≥в в≥дтод≥, ¤к на ”крањн≥ було
повернуто в л≥тературу ≥м'¤ ¬алер'¤на ѕ≥дмогильного Ч ≥ вже з'¤вилос¤ три томи
його твор≥в: Ђћ≥стої
( .: ћолодь, 1989), куди вв≥йшли, окр≥м найв≥дом≥шого однойменного роману, ще
й опов≥данн¤; ЂЌевеличка драмаї (ƒн≥пропетровськ: ѕром≥нь, 1990) та Ђќпов≥данн¤.
ѕов≥сть. –оманиї ( .: Ќаукова думка, 1991). ќтже, спадщину письменника повернуто
майже повн≥стю. «'¤вилис¤ й досл≥дники њњ. ѕер≥одикою иройшла низка статей ¤к
украњнських автор≥в, так ≥ л≥тературознавц≥в з д≥аспори; вийшла брошура ¬. ћельника
про житт¤ й творч≥сть письменника. ÷ього стало досить, щоб усв≥домити, що ¬алер'¤н
ѕ≥дмогильний Ч одна з най-колоритн≥ших постатей украњнськоњ л≥тератури не т≥льки
20-х рок≥в, але й усього двадц¤того стол≥тт¤.
ƒосл≥дники спробували накреслити
його б≥ограф≥ю, хоч матер≥ал≥в дл¤ цього в них було вельми небагато. ƒан≥ брали,
в основному, з виданн¤ ј. Ћейтеса та ћ. яшека Ђƒес¤ть рок≥в украњнськоњ л≥тератури
(1917Ч1927)ї (X.: ƒ¬”, 1928.Ч—. 374Ч375), зв≥дси вони перекочовували в дов≥дники
Ђ”крањнськ≥ письменники. Ѕ≥об≥бл≥ограф≥чний словникї ( ., 1965.Ч “. б) та Ђѕисьменники
–ад¤нськоњ ”крањниї ( ., 1970), а також в енциклопед≥њ.
Ќародивс¤
письменник у сел≥ „апл≥ п≥д атеринославом у сел¤нськ≥й родин≥ (÷е загально
прийн¤та думка, ¤ка Ї хибною, ≥ виникла вона в≥д в≥дсутност≥ глибокого анал≥зу
б≥ограф≥њ нашого великого земл¤ка. ¬алер'¤н ѕ≥дмогильний народивс¤ в сел≥ ѕисар≥вка
ѕавлорадського пов≥ту (зараз —инельник≥вський район). ÷е м≥ж селами –оздори та
¬ербове ѕавлоградського району. оли йому було близько 14 рок≥в, батьки переселились
до панськоњ економ≥њ в село „апл≥, це коло сучасного ѕридн≥провська. ) «ак≥нчив
1918 року реальне училище в атеринослав≥. ” 1919 роц≥ вступив до ун≥верситету,
але навчанн¤ не зак≥нчив. ”чителював у атеринослав≥, в ѕавлоград≥. 3 1921 року
працював у иЇв≥ Ђпо видавництвуї. ќсь так≥ дан≥, вз¤т≥ ≥з книжки ј. Ћейтеса та
ћ. яшека. ѕосилалис¤ на б≥бл≥ограф≥чне виданн¤: Ћеб≥дь ј., –ильський ћ. Ђ«а 25
л≥т. Ћ≥тературна хрестомат≥¤ї. ”пор¤дники згаданого нами ЂЅ≥об≥бл≥ограф≥чного
словникаї ц≥ дан≥ розширюють: Ђ¬ 1921 роц≥ вчителював у ¬орзел≥ на ињвщин≥, водночас
учивс¤ в ун≥верситет≥, але незабаром залишив вуз ≥ повн≥стю в≥ддавс¤ л≥тературн≥й
робот≥*. ¬иход¤чи з цього, автори б≥ограф≥чноњ дов≥дки в Ђ”крањнськ≥й рад¤нськ≥й
енциклопед≥њї (перше ≥ друге виданн¤) впевнено писали, що ¬. ѕ≥дмогильний вчивс¤
в ињвському ун≥верситет≥ (≤Ќќ). ѕевний дисонанс до цих даних вносила б≥ограф≥чна
нотатка ¬асил¤ ¬ернивол≥, вм≥щена на початку книжечки ¬. ѕ≥дногильного ¬ еп≥дем≥чному
барац≥ї ( ињв Ч Ћейпц≥г): Ђўодо особи автора, то в≥н родом ≥з ѕавлограда на атеринославщин≥
(≥нформац≥¤ непевна Ч ¬. я√.), ск≥нчив реальну г≥мназ≥ю в атеринослав≥ ≥ був
¤кийсь час студентом ф≥зико-математичного факультету ≥нституту “еоретичних наук
у атеринослав≥, але ж в≥д осен≥ 1921 року перебував на ињвщин≥ Ч волею-неволею
вчителюЇ в трудов≥й школ≥, наск≥льки даЇ йому часу сучасне важке становище на
”крањн≥, займаЇтьс¤ письменствомї.
ќце й ус≥ матер≥али, що ми мали дос≥ ≤
т≥льки вл≥тку 1990 року ¬олодимир ћельник, ознайомившись ≥з арх≥вами ƒЅ ”–—–,
зм≥г зробити р¤д суттЇвих уточнень ≥ доповнень. —правд≥, ¬. ѕ≥дмогильний народивс¤
1901 року в сел≥ „апл≥ на атеринославщин≥. « 1910 по 1918 р. вчивс¤ в атеринославському
ѕершому реальному училищ≥. ¬осени того ж року вступив на математичний факультет
атеринославського ун≥верситету, де пробув до 1919 року; навчанн¤ справд≥ полишив
≥ взимку 1919-го перейшов до в≥дд≥лу народноњ осв≥ти, де працював секретарем секц≥њ
художньоњ пропаганди. ќдночасно вчителював Ч викладав математику. ¬ 1920 роц≥
був в≥др¤джений до ѕавлограда у в≥дд≥л народноњ осв≥ти, де пробув до половини
1921 року. «в≥дси перењхав до иЇва, працював близько двох м≥с¤ц≥в б≥бл≥ографом
у нижков≥й палат≥, пот≥м перебравс¤ до ¬орзел¤, де викладав у школ≥ украњнську
мову й пол≥тосв≥ту. ” 1923 роц≥ ≥з ¬орзел¤ перев≥вс¤ знову до иЇва, до 3-њ «ал≥зничноњ
школи. јле до педагог≥чноњ д≥¤льност≥ письменник, очевидно, покликанн¤ не мав
(згадаЇмо оте Ђволею-неволею вчителюЇ в трудов≥й школ≥ї, ¤к сказав ¬. ¬ернивол¤.
ѕ≥д цим псевдон≥мом друкувавс¤ в≥домий украњнський л≥тературознавець ≥ мовознавець
¬асиль —≥мович. —воњ дан≥ в≥н, очевидно, брав таки в≥д самого ¬. ѕ≥дмогильного,
хоч ≥ в його нотатц≥ Ї р¤д неточностей). ¬ 1924 роц≥ став працювати у видавництв≥
Ђ нигосп≥лкаї й перейшов на творч≥ хл≥би. јле жити творчою працею в той час було
неймов≥рно важко, тож з 1928 року ≥м'¤ ¬алер'¤на ѕ≥дмогильного, ¤к редактора,
з'¤вл¤Їтьс¤ на обкладинц≥ першого номера журналу Ђ∆итт¤ й –еволюц≥¤ї Чодного з
найсол≥дн≥пшх тод≥шн≥х часопис≥в. ” 1929 роц≥ це ≥м'¤ ще стоњть на л≥тн≥х випусках
журналу, потому пишетьс¤ т≥льки:
Ђ–едагуЇ колег≥¤ї. ÷е не випадково, адже
на ”крањн≥ в той час почалис¤ сумнозв≥сн≥ под≥њ ≥з процесом так званоњ Ђ—п≥лки
визволенн¤ ”крањниї (—¬”), сфабрикованим органами ƒѕ”. ‘≥ксуЇмо, принаймн≥, той
факт, що ¬. ѕ≥дмогильний змушений був не т≥льки покинути роботу в Ђ∆итт≥ й –еволюц≥њї,
а й у грудн≥ 1929 року перењхати з иЇва до тод≥шньоњ столиц≥ Ч ’аркова. ÷ю стор≥нку
в житт≥ ѕ≥дмогильного ще треба заповнити, знаЇмо т≥льки, що його прихистив з родиною
в будинку Ђ—лової, в≥дступивши к≥мнату, ≥нший вельми ц≥кавий письменник ќ. ¬аравва
(ќ. обець). «наЇмо також, що з вересн¤ 1932 по кв≥тень 1933 року в≥н працював
у видавництв≥ Ђ–ухї консультантом ≥з заруб≥жноњ л≥тература, проте в основному
письменник в≥ддававс¤ творч≥й, зокрема ≥нтенсивн≥й перекладацьк≥й прац≥. 8
грудн¤ 1934 року в будинку творчост≥ «аньки п≥д ’арковом тридц¤титрьохр≥чного
письменника заарештовують, суд¤ть разом ≥з ≥ншими ≥ засилають на —оловки, де йому
довелос¤ пробути (в ≥зольован≥й камер≥) три роки. ќстанн≥й лист ≥з —оловк≥в датуЇтьс¤
2 червн¤ 1937 року. ќф≥ц≥йна дата смерт≥ письменника Ч 19 грудн¤ 1941 року (ЂЅ≥об≥бл≥ограф≥чний
словникї) Ч беретьс¤ досл≥дниками п≥д сумн≥в. Ќайпевн≥ше його розстр≥л¤ли восени
1937 року, коли на —оловках в≥дбувалос¤ масове знищенн¤ пол≥тичних в'¤зн≥в.
¬алер'¤н ѕ≥дмогильний був реаб≥л≥тований у 90-т≥
роки, про нього почали з'¤вл¤тис¤ згадки в ≥нформац≥йних виданн¤х. ўоправда, до
ориг≥нальноњ творчост≥ письменника оф≥ц≥йне ставленн¤ лишалос¤ виключно негапдйним.
“ак, ѕ. олосник у передмов≥ до Ђјнтолог≥њ украњнського опов≥данн¤ї у 4-х томах,
де ¬. ѕ≥дмогильному м≥сц¤ не знайшлос¤, писав у 1960 роц≥: Ђ¬ 20-х роках на проблем≥
¤ового побуту схрещувалис¤ найр≥зноман≥тн≥ш≥ ≥дейно-естетичн≥ програми, серед
них були … од-верто реакц≥йн≥. ’арактерн≥ 8 цього погл¤ду ранн≥ опов≥данн¤ ¬.
ѕ≥дмогильного, з≥бран≥ в двох книжках Ђ“вори, т. 1ї ≥ Ђѕроблема хл≥баї. ¬ його
опов≥данн¤х двадц¤тих рок≥в головним героЇм виступав м≥щанин, що наплював на усв¤чен≥
традиц≥њ старого побуту, а на новий побут, народжений соц≥ал≥стичною революц≥Їю,
дивитьс¤ очима зарозум≥лого блазн¤ (? Ч ¬. Ў.). ѕрич≥м, це не просто соб≥ ќбиватель,
н≥, це ≥нтел≥гентнтний м≥щанин, ¤кий начитавс¤ Ќ≥цше, √артмана, Ўопенгауера, ‘рейда
≥ з Ђвисокостейї ф≥лософського буржуазного ≥ндив≥дуал≥зму глумитьс¤ над рад¤нською
д≥йсн≥стюї. ћаЇмо тут в ус≥й крас≥ вульгарно-соацю-лог≥чний погл¤д на письменника,
перейн¤тий злостиво-знищувальним тоном. ѕри цьому йшлос¤ не про естетичний анал≥з
того чи того твору (критиков≥ це не потр≥бно), а про елементарне нал≥плюванн¤
пол≥тичних ¤рлик≥вї ¤к≥, н≥би державна печатка, ставилис¤ на певне л≥тературне
≥м'¤. –аз недог≥дне, отже, реакц≥йне (хоч по-справжньому реакц≥йною треба назвати
таку Ђкритикуї), а коли вже реакц≥йне, то обов'¤зково п≥д негативним (позитивного
бути не могло) впливом Ќ≥цше, Ўопенгауера, ‘рейда. –ецидиви ц≥Їњ Ђестетикиї в≥дчувалис¤
аж до останнього часу Ч це було причиною, чому в 60-т≥ роки твор≥в ¬. ѕ≥дмогильного
не видавали. Ѕ≥льше пощастило його численним перекладам ≥з французькоњ л≥тератури.
њх (зокрема √≥ де ћопасана) друкували ≤ в тридц¤т≥, ≥ в п'¤тдес¤т≥ роки, щоправда,
без зазначенн¤ ≥мен≥ перекладача, ≥ т≥льки в ш≥стдес¤т≥ воно б≥л¤ цих переклад≥в
з'¤вилос¤. ” вузьких л≥тературних колах його читали, нав≥ть захоплювалис¤, але
до читача, ¤кому недоступн≥ от≥ давк≥, р≥дк≥сн≥, бо майже знищен≥, виданн¤, письменник
залишавс¤ ц≥лком нев≥домий. ≤ це в той час, коли ¬. ѕ≥дмогильний не т≥льки визначний
письменник свого часу, на чому наголошувала критика, а й активний творець украњнськоњ
л≥тератури XX стол≥тт¤.
“ак, критика 20-х рок≥в ≤
справд≥ п≥дкреслювала особливу талановит≥сть ¬алер'¤на ѕ≥дмогильного, але не менше
вона його й паплюжила, особливо напост≥вська, вульгарно-соц≥олог≥чна, ¤ка намагалас¤
ц≥лковито п≥дпор¤дкувати л≥тературу певним ≥деолог≥чним доктринам, зовс≥м не зважаючи
на специф≥ку л≥тератури ¤к мистецтва ≥ забуваючи, що основне завданн¤ л≥тератури
Ч ¤е скороминущ≥ гасла, а людська душа, людинознавство. “ака критика не т≥льки
ганила ¬. ѕ≥дмогильного, вона просто писала на нього публ≥чн≥ доноси, вимагаючи
розправитис¤ з ним, що, зрештою, ≥ сталос¤. ¬. ѕ≥дмогильному робить честь те,
що в≥¤, терпл¤чи шален≥ атаки авантюрист≥в од л≥тератури, зум≥в втриматис¤ на
позиц≥њ письменника серйозного, глибокого, ¤кий порушуЇ не поз≥рно актуальн≥,
а по-справжньому злободенн≥ проблеми, що сто¤ли перед людиною його часу; в≥н залишивс¤
повен уваги до людини ≥ сп≥вчутт¤ до нењ ≥ з ц≥Їњ дороги не з≥йшов. «авжди пильно
вдивл¤всь у свого геро¤, анал≥зував, розкладав його Ђ¤ї. ¬≥¤, можна сказати, психолог≥чний
письменник, бо анал≥з людськоњ псих≥ки Ч його головне художнЇ завданн¤. ¬одночас,
в≥н суворий анал≥тик своЇњ доби, тобто во≥стину сучасний письменник: бачить св≥й
час у сотн¤х промовистих деталей, ≥ за його творами легко у¤вити от≥ вже нам далек≥
двадц¤т≥ роки, бо ум≥в в≥дтворити св≥й час з блискучою й неперевершеною правдив≥стю.
јле, попри негоц≥ю критики, попри вульгарн≥ й ворож≥ наскоки на цього серйозного
письменника, його писанн¤ все-таки мали можлив≥сть вийти у св≥т, вони читалис¤
й робили свою гуман≥зуючу справу у т≥ темнав≥ часи.
÷е не принаг≥дн≥ зауваги Ч у своњй-бо творчост≥ ¬алер'¤н ѕ≥дмогильн¤й продовжував
традиц≥њ класичноњ л≥тератури, ¤ка свою поетику будувала на уваз≥ до людини, а
ви¤вленн¤ в людин≥
добра ≥ зла вважала одним ≥з проблемних важел≥в. —в≥й родов≥д
¬. ѕ≥дмогильний ¤к письменник веде, безперечно, в≥д ¬олодимира ¬¤нниченка, що
особливо пом≥тно в опов≥данн¤х його першоњ книжки. ѕильна увага до людей м≥ста,
зокрема м≥ського дна, до проблем Ђстат≥ї, ¤к тод≥ казали, ≥нтерес до найдокладн≥шого
й найв≥дверт≥шого психолог≥чного анал≥зу Ч все це йде безпосередньо в≥д ¬. ¬инниченка,
хоч н≥де в своњх творах молодий прозањк його не згадуЇ. Ѕлизький йому був, кр≥м
французьких письменник≥в, ≥ ћихайло оцюбинський. ѕро ћ, оцюбинського недарма
в≥н ум≥стив ц≥лий пасаж у своЇму роман≥ Ђћ≥сто*. ¬≥дчуваютьс¤ в творчост≥ ¬. ѕ≥дмогильного
сл≥ди студ≥й твор≥в √ригор≥¤ —ковороди, про що докладн≥ше скажемо дал≥.
Ѕлискуче знаючи французьку мову й переклавши к≥лька дес¤тк≥в твор≥в французького
письменства на украњнську, ¬алер'¤н ѕ≥дмогвдьний не м≥г не перейн¤тис¤ й поетикою
ц≥Їњ л≥тератури, тим б≥льше, що перекладав неабшцо, а твори тих письменник≥в,
¤к≥ були йому близьк≥, особливо √≥ де ћопасана й јнатол¤ ‘раиса. ”роки французькоњ
л≥тератури позначилис¤ на стил≥ ¬. ѕ≥дмогильного: в≥н ощадно будуЇ фразу, його
образ не кв≥тчастий, ≥мпульсивний, ¤к, прим≥ром, у ћиколи ’вильового, а точний,
строгий, вив≥рений, ¤ б сказав, окультурений. ” розробц≥ психолог≥њ геро¤ в≥н
глибший ћопасана, але й залюбки вживав мопасан≥вський ≥мпрес≥он≥стичний мазок
≥ не цураЇтьс¤ спок≥йноњ мислительноњ розважност≥ јнатол¤ ‘раиса чи ƒен≥ ƒ≥дро.
«агалом кажучи, ¬. ѕ≥дмогильний Ч один ≥з най≥нтел≥гентн≥ших
≥ найтонш¤х украњнських письменник≥в ≥з доброю л≥тературною школою, що свого часу
в≥дзначив критик ћихайло ƒоленго: Ђ¬алер'¤н ѕ≥дмогильний даЇ класично ¤скрав≥
зразки зовс≥м ≥ншого емоц≥онального тону творчост≥ Ч тону типового не дл¤ буржуазноњ
й ¤е дл¤ трудовоњ групи, а специф≥чно властивого дл¤ ≤нтел≥генц≥њ, ¤к м≥жкласовоњ
групи ≤ т. ≥н. якщо кожна класа висуваЇ свою ≥нтел≥генц≥ю... так ≥ сама Ђ≥нтел≥генц≥¤,
в звичайному розум≥нн≥ слова, може висунути дл¤ задоволенн¤ своњх ≥нтелектуальних
≥нтерес≥в теж свою ≥нтел≥генц≥юї (ј. Ћейтес, ћ. яшек. ¬казана прац¤, с. 280).
“обто це був продовжувач того р≥чища украњнськоњ л≥тератури, що його репрезентували
ћихайло оцюбинський, Ћес¤ ”крањнка, ¬олодимир ¬инниченко чи √алина ∆урба,Ч р≥чища
л≥тератури дл¤ ≥нтел≥генц≥њ, л≥тератури, ¤ б сказав, тонкого письма. Ќе можна
також не в≥дзначити, що в творах ¬. ѕ≥дмогильного в≥дчуваЇтьс¤ об≥знан≥сть автора
у ф≥лософ≥њ: чи не тим по¤снюЇтьс¤ його надзвичайна близьк≥сть до ≥дей та естетики
екзистенц≥ал≥зму, зокрема в т≥й доб≥, коли ц¤ естетика в ™вроп≥ т≥льки започатковувалас¤.
¬алер'¤н ѕ≥дмогильний за¤вив про себе ¤к письменник у
вельми ранньому в≥ц≥. ѕерта його книжка, власне, книжечка п≥д голосною назвою
* “вори, том 1ї, позначена на титул≥ двома ровами Ч 1919 ≥ 1920, а сам≥ опов≥данн¤
ц≥Їњ ц≥кавоњ публ≥кац≥њ п≥дписан≥ 1917 ≥ 1918 роками Ч письменников≥ тод≥ було
њвЧ17 л≥т. ћожна напевне сказати, що серед украњнських вундерк≥нд≥в, х≥ба що Ћес¤
”крањнка могла б перевершити його зр≥л≥стю своЇњ творчост≥. ќтже, вже в 16Ч17
рок≥в ¬алер'¤н за¤вив себе письменником, створивши р¤д опов≥дань таки неперес≥чного
р≥вн¤, хоч його перо ще лишалос¤ учн≥вським. ≤сторикам л≥тератури ще доведетьс¤
досл≥дити, хто впливав на талановитого юнака ≥ в ¤кому кол≥ в≥н обертавс¤. ‘акт
той, що ота тоненька, друкована на поганому папер≥ книжечка в с≥р≥й обкладинц≥
може по праву вважатис¤ одн≥Їю з найц≥кав≥ших книжок, що вийшли в роки революц≥њ
≥ громад¤нськоњ в≥йни. “ут на¤вна св≥ж≥сть письма, небуденн≥сть ситуац≥й, слово
дихав енерг≥Їю ≤ своЇр≥дним Ђароматомї Ч дебют, скажемо, був багатооб≥ц¤ючий.
нижечка вийшла в атеринослав≥ чи, ¤к тод≥ його звали, —≥чеслав≥, а юний письменник
незабаром перењжджав, ¤к ми вже казали, до иЇва. ¬ журнал≥ ЂЎл¤х мистецтваї (1921.Ч
є 2) уже побачила св≥т пов≥сть Ђќстап Ўепталаї. …ого ≥м'¤ з'¤вл¤Їтьс¤ у зб≥рниках
Ђ¬ир революц≥њї та Ђ∆овтеньї (1921), а в 1922 роп≥ згадана нами пов≥сть Ђќстап
Ўавталаї виход¤ть у ’арков≥. ¬она стала н≥бм руб≥коном м≥ж ранньою, хоч ¤кою ц≥кавою,
а все-таки учн≥вською прозою, що з≥брана в перш≥й книжц≥, ≥ майстерними, блискучими
опов≥данн¤ми Ђ¬ еп≥дем≥чному барац≥ї, Ђ—обакаї, Ђѕроблема хл≥баї, ¤к≥ датуютьс¤
1920Ч1921 роками..
ѕов≥сть год≥ назвати бездоганною: почасти
схематичн≥ обравм, ще невправн≥ д≥алоги, власне, не так невправн≥, ¤к штучн≥,
але попри те Ч це вже нове слово в творчост≥ письменника. ¬с≥ згадан≥ твори цього
часу можна б назвати класичними зразками екзистенц≥ал≥зму Ч теч≥њ сучасноњ ф≥лософ≥њ
та л≥тератури, що особливо ¤скраво оформилас¤ в 20-т≥ роки ≤ набула поширенн¤
у ‘ранц≥њ та Ќ≥меччин≥.
ЌагадаЇмо коротко ѕ
постулати, бо без того важко зрозум≥ти творч≥сть ¬. ѕ≥дмогильного. ќсновною категор≥Їю
у ф≥лософ≥њ екзистенц≥ал≥зму (терм≥н походить в≥д латинського ех¤≥¤≥епйа Ч ≥снуванн¤)
Ї пон¤тт¤ ≥снуванн¤, ¤ке ототожнюЇтьс¤ з ≥ндив≥дуальним переживанн¤м людини, що
в первинним. Ћюдина створюЇ св≥т, ¤ким хоче його бачити. «овн≥шн≥й св≥т без людини
Ч абсолютне н≥що, людина ж у св≥т≥ перебував з≥ своњм бутт¤м. «акинута у вир ≤ррац≥онального,
недоступного розумов≥ бутт¤, вона шукаЇ в ньому свою сутн≥сть. ÷≤ шуканн¤ викликають
жах, в≥дчай, в≥дчутт¤ трагед≥њ бутт¤, ¤к≥ й становл¤ть головний зм≥ст особистого
житт¤ людини. —усп≥льство дл¤ екзистенц≥ал≥ст≥в Ч щось чуже, ¤ке руйнуЇ внутр≥шн≥й
св≥т ≥ндив≥да. ¬ погл¤дах на мистецтво екзистенц≥ал≥сти наголошують на ≥ррац≥ональност≥
зм≥сту художн≥х обрав≥в; мистецтво, зрештою, мав впливати на почутт¤. «начну увагу
екзистенц≥ал≥сти прид≥л¤ли так званому Ђпафосу смерт≥ї, бо вважали, що смерть
Ч центр розумових спр¤мувань. ¬они заперечували рел≥г≥йну ≥деолог≥ю в ортодоксальн≥й
форм≥ Ч тут класичними зразками Ї Ђƒобрий Ѕогї та Ђ≤ван Ѕосийї ¬. ѕ≥дмогильного,Ч
але саму рел≥г≥ю не заперечували. ¬они вважали Ѕогом ≥ррац≥ональну, не збагнену
розумом надприродну й надреальну силу, такий погл¤д на Ѕога зустр≥чаЇмо ≥ в √ригор≥¤
—ковороди.
«агалом, у пов≥ст≥ Ђќстап Ўапталаї можна в≥днайти
р¤д рем≥н≥сценц≥й ≥а —ковороди, творч≥сть ¤кого ¬. ѕ≥дмогильннй напевне добре
знав. јби переконатис¤, що це справд≥ так, досить пригадати Ђ—онї √. —ковороди
Ч те м≥сце, де мислитель у¤вл¤в соб≥ простолюдд¤, ¤ке йде вулицеї, гомон¤чи й
весел¤чись: Ђ¬ один р¤д поставили ж≥ночу, а в другий Ч чолов≥чу стать. ’то гарний,
хто на кого схожий ≤ кому г≥дний бути чолов≥ком чи ж≥нкою Ч солодко вони те справл¤лиї.
ѕриблизно таке саме вид≥нн¤ бачить √алай в Ђќстап≥ Ўаптал≥ї, коли згадуЇ ман≥фестац≥ю,
на ¤ку потрапив. «апитуЇмо це м≥сце: Ђ« незграбного тупот≥нн¤ в≥н виловив ритм
≥ од себе вклав гармон≥йн≥сть у рухи людей. ѕеред замкненими очима йому була вже
не р≥знобарвна юрба з гострими рухами, а величевний к&зкрвнй балет, люди в
убранн¤х... ж≥нки … мужчини наближалис¤ одн≥ до одних ≥, ¤к хвил≥, зливались,
шалено крутились буйним виром ≥ враз, ¤к бризки, розсипалис¤ знов Ч ж≥нки з блудливими
посм≥шками, … мужчини з полум'¤м незадоволенн¤ на обличч¤х. ≤ знову починалос¤
пов≥льне, жагуче наближенн¤ї.
ѕевна неприродн≥сть образ≥в
пов≥ст≥ зумовлена њхньою символ≥чною задан≥стю, використанн¤м поетики притч≥,
¤ку, до реч≥, так любив √. —коворода, тобто це не жив≥ образи з житт¤, а образи-символи
з притч≥. Ќайц≥кав≥ший з образ≥в-символ≥в пов≥ст≥, в≥н же центральний Ч це сестра
ќлюс¤. «в'¤зок брата з сестрою майже неприродний. —естра всю себе в≥ддаЇ братов≥,
зрештою, вона вмираЇ. —естра Ч це мр≥¤, що вселилась у душу ≥ все скорила. ≤ герой
доходить разючого одкровенн¤: Ђ„уЇш мене, далека сестро? я д≥знавс¤, що ти смерть.
—мерть, що запалила в душ≥ моњй смолоскип, то ти, сестро. як чудово мати смерть
за сеструї. ќбраз сестри-смерт≥ в≥дтак став наскр≥зний у ц≥й ц≥кав≥й ф≥лософ≥чн≥й
пов≥ст≥. ¬≥дчувати присутн≥сть смерт≥ дл¤ геро¤ Ч це в≥дчувати сестру. Ђ÷е коливанн¤,
¤к оманлив≥ хвил≥ невидимоњ води, змивало з нього т≥ло, ≥ в≥н в≥дчував себе в≥льним
¤к н≥коли. ¬≥н почув, що з'ЇднуЇтьс¤ з пов≥тр¤м ≥ лише в об≥ймах смерт≥ серед
к≥мнати, напахченоњ кв≥тами ≥ воском. Ђ—естро кохана,Ч шепот≥в в≥н,Ч ¤ п≥ду до
тебе, бо в тебе вол¤, а тут в'¤зниц¤...ї ¬иразна декларац≥¤ ≥дей екзистенц≥ал≥зму.
≤ тут спадав на думку запитанн¤. „и справд≥ двадц¤тил≥тн≥й юнак у пров≥нц≥йному
атеринослав≥ м≥г ознайомитис¤ з ф≥лософ≥Їю екзистенц≥ал≥зму? ‘ранцузьку л≥тературу
в≥н знав добре, але ф≥лософ≥¤ ц¤ стала особливо попул¤рна аж п≥сл¤ другоњ св≥товоњ
в≥йни, в двадц¤т≥ роки вона т≥льки зачиналас¤, хоч њњ предтечн≥ теч≥њ в≥дход¤ть
аж у середньов≥чч¤. ќкр≥м того, в час революц≥њ й громад¤нськоњ в≥йни або невдовз≥
п≥сл¤ них навр¤д чи нова Ївропейська л≥тература доходила в ”крањну. «даЇтьс¤,
розгадка тут прост≥ша: ≥дењ екзистенц≥ал≥зму, ¤к то кажуть, Ђвитали тод≥ в пов≥тр≥ї,
з'¤в≥ њхн≥й передували певн≥ морально-сусп≥льн≥ обставини. оли так, то перед
нами знову-таки ун≥кальне ¤вище: майже ген≥альне прочутт¤ одного з мислительських
комплекс≥в людини XX стол≥тт¤. «рештою, екзистенц≥альн≥ мотиви в≥дчутн≥ в ус≥й
творчост≥ ¬. ѕ≥дмогильного, в вони й у Ђ“рет≥й революц≥њї, й у Ђ¬≥йськовому л≥тун≥ї,
… у Ђѕроблем≥ хл≥баї, а особливо Ђ¬ еп≥дем≥чному барац≥ї. ќчевидно, такий тип
мисленн¤ був орган≥чно властивий письменников≥. ÷≥каво й те, що ¬. ѕ≥дмогильний
з≥ своњм екзистенц≥ал≥змом був неодинокий в тод≥шн≥й украњнськ≥й л≥тератур≥; може,
через особливий зв'¤зок екзистенц≥ал≥зму ≥з символ≥змом, у т≥ часи модним. ÷≥
мотиви ф≥ксуЇмо в ™вгена ѕлужника, ћихайла ≤вченка, ћиколи ’вильового та ≥нших,
але загалом поширенн¤ в≥н на ”крањн≥ не д≥став Ч удержавленн¤ й пол≥тизадƒ¤ л≥тератури
… мистецтва швидко вбила ц≥ проблиски в≥льного естетичного мисленн¤. ультура
загнана була в прокру-стове ложе оф≥ц≥йноњ заангажованост≥.
”с≥
екзистенц≥ал≥сти за своЇю природою були морал≥стами. ‘ранцузи —ент-≈кзюпер≥, ћальро,
—артр, амю виходили з морал≥стичноњ практики ћонтен¤, ѕаскал¤, ¬ольтера, ƒ≥дро
та –уссо. ¬алер'¤н ѕ≥дмогильний також класичний морал≥ст, ¤кий виходив не т≥льки
з морал≥стичного досв≥ду французькоњ л≥тератури, а й морал≥зму √ригор≥¤ —ковороди.
¬с≥ його твори Ч це своЇр≥дн≥ морально-етичн≥ трактати. «рештою, про ¬. ѕ≥дмогильного
можна сказати так, ¤к сказав у нотатц≥ на смерть ј. амю ∆ан ѕоль —артр: Ђ…ого
впертий гуман≥зм, вузький ≥ чистий, суворий ≥ чуттЇвий, в≥в сумн≥вну щодо своњх
насл≥дк≥в битву супроти руњнницьких ≥ огидних в≥¤нь епохиї. ÷е справд≥ так, досить
прочитати його останн≥й тв≥р Ђѕов≥сть без назвиї. јле до того ми ще д≥йдемо. ”
1923 роц≥ в журнал≥ ЂЌова громада*, ¤ку редагував згаданий нами ќ. ¬аравва, окремим
в≥дбитком виходить опов≥данн¤ Ђ—инї, з час≥в голоду Ч один ≥з найболюч≥ших ≥ найб≥льш
вражаючих твор≥в ¬. ѕ≥дмогильного.
…ому
судилас¤ велика попул¤рн≥сть, згодом його видадуть у ’арков≥ Ђ нигосп≥лкаї (1925)
≤ Ђƒержавне видавництво ”крањни* (1930). ” 1924 роц≥ в серб Ђ расне письменствої
тод≥шн≥й журнал Ђ„ервоний шл¤хї видрукуЇ другу зб≥рку опов≥дань молодого письменника
Ђ¬≥йськовий л≥тунї. ÷¤ зб≥рка, поповнившись, переросте в книжку Ђѕроблема хл≥баї,
¤ку, без переб≥льшень, можна назвати одн≥Їю а найблискучшшх новел≥стичних книжок
украњнськоњ л≥тератури XX стол≥тт¤, згодом вона вийде другим виданн¤м (1930).
ћ≥ж Ђ¬≥йськовим л≥туномї та Ђѕроблемою хл≥баї з'¤витьс¤ ще окремим виданн¤м велике
опов≥данн¤, власне, маленька пов≥сть Ђ“рет¤ революц≥¤ї (Ђ нигосп≥лкаї, 1926).
¬ пол≥ зору новел≥ста Ч ≥нтел≥генц≥¤ на тл≥ революц≥њ, голодних рок≥в громад¤нськоњ
в≥йни й часу по революц≥њ у буденному зр≥з≥ њњ житт¤; т≥ бол≥, борсанн¤, занепад
≥ намаганн¤ зберегти власне Ђ¤ї, зрештою, намаганн¤ ¤кось уписатись у бутт¤, ¤ке
аж н≥¤к њњ не милуЇ, пристосуватис¤ до нього, через що виникаЇ р¤д траг≥чних ситуац≥й,
бо входженн¤ людини ≥з укор≥неними соц≥альними звичками в новий побут, нов≥ житейськ≥
кол≥з≥њ не може в≥дбуватис¤ безбол≥сно. ѕисьменник майстерно досл≥джуЇ цей процес.
¬≥н Ч майстер ч≥ткоњ фрази, точного образу, св≥тлот≥н≥, вм≥в тонко в≥дтворити
найглибш≥ порухи людськоњ душ≥, в≥ртуозно волод≥в опов≥ддю. Ќемале значенн¤ мав
дл¤ нього ≥мпрес≥¤, полюбл¤в в≥н фразу-афоризм, ≥, хоч у передмов≥ до Ђѕроблеми
хл≥баї, адресован≥й своЇму при¤телев≥, одному з найтонших ≥ найвишукан≥ших украњнських
поет≥в, ™вгену ѕлужнику, ≥рон≥чно в≥стить про фабульну, сюжетну л≥тературу, його
мистецьк≥ новельн≥ структури бездоганн≥. ј ось ≥ сама ц¤ думка: Ђћ≥й обов'¤зок
доповнити себе серйозн≥стю в письменств≥ маЇ ви¤витис¤ насамперед в одкиданн≥
сюжету. ќх, цей хвальний сюжет ≥ не менш славетна фабула! „и не в катастроф≥чному
прагненн≥ сучасного читача до легкотравност≥ ≥ забавност≥ бере своњ кор≥нн¤ с¤
непевна пара? …ого рац≥¤, ≥ читач може бути певен, що його вимоги задовольн¤ть.
јле ¤ не можу визнати рац≥њ тим професорам, що з глибокодумним спокоЇм, ≥ тим
њхн≥м учн¤м, що з юнацьким запалом виступають на шпальтах наших журнал≥в безогл¤дними
антрепренерами ц≥Їњ справи. я не можу визнати рац≥њ тим письменникам, що своњ
шуканн¤ к≥нчають на фабульних цукерках.
я вже казав,
що вабл¤ть ¬. ѕ≥дмогильного переважно буденн≥ ситуац≥њ (моменти ≥снуванн¤), але
не цураЇтьс¤ в≥н ≥ пр¤мого опису кол≥з≥й громад¤нськоњ в≥йни з ус≥Їю складн≥стю
тогочасноњ боротьби. ѕисьменник дивитьс¤ на под≥њ очима перес≥чного ≥нтел≥гента
чи учн¤ г≥мназ≥њ (пресимпатичне опов≥данн¤ Ђ√айдамакиї з першоњ книжки), ¤кий
кидаЇтьс¤ у в≥йськов≥ змаганн¤ не так з ≥дейних спонук, ¤к через в≥дчутт¤ власноњ
неповноц≥нност≥ й абсурдност≥ свого ≥ взагал≥ людського ≥снуванн¤, ≤ прагне утвердити
своЇ Ђ¤ї, хоч у см≥шних ≥ недоладних формах; чи типовоњ м≥ськоњ родини, ¤ка поступово
втрачав революц≥йн≥ ≥люз≥њ ≥ всю силу витрачав на те, аби вижити (Ђ“рет¤ революц≥¤ї).
ќстаннЇ опов≥данн¤ ц≥каве по-особливому, бо зображена письменником родина Ч своЇр≥дне
з≥бранн¤ найр≥зноман≥тн≥ших тип≥в ≥нтел≥генц≥њ того часу: екзальтована панночка
сана (винниченк≥вського типу) з њњ чисто м≥щанським пот¤гом до псевдогероњчноњ
особистост≥ Ќестора ћахна; дореволюц≥йний поступовець, нав≥ть революц≥онер јндр≥й
ѕетрович, ¤кого реальн≥сть революц≥њ не т≥льки жахав, але й перетворюЇ на звичайного
обивател¤; ћарта ƒанил≥вна, що мав т≥льки одну турботу Ч зберегти себе й родину,
≥ њњ чолов≥к √ригор≥й ќпанасович, звичайний труд≥вник-ч≥новник, основний ≥нтерес
¤кого Ч ходити на службу, незалежно в≥д того, хто ту службу дав; комун≥ст јльоша,
з його загадковими консп≥рац≥¤ми, ≥ нарешт≥ Ч ¤сна, проста, захоплена в≥д усього,
що д≥Їтьс¤, не зважаючи на кров ≥ вбивства, душа хлопчика ольки з його беззастережним
оптим≥змом Ч вс≥ ц≥ люди опин¤ютьс¤ у вир≥ зрозум≥лих чи ц≥лком абсурдних под≥й,
на ¤к≥ кожен по-своЇму реагуЇ. ¬одночас ¬. Ўдиог¤льний показуЇ ≤ стих≥ю розбудженого
села з його темним ≥нстинктом до нищенн¤ (в махновському вар≥ант≥), тобто в≥н
одним ≥з перших в украњнськ≥й л≥тератур≥ сказав слово не т≥льки про буд≥вничу
силу в революц≥«, але й про безогл¤дно руйн≥вну, пров≥стив њњ переродженн¤ чи,
власне, виродженн¤.
” 1927 роц≥ письменник завершуЇ роман Ђћ≥стої,
¤кий друкуЇ наступного року в ’арков≥. –оман мав усп≥х, Ђ нигосп≥лкаї в≥дразу
ж його перевидав (1929), а Ѕ. ™лисаветський перекладав рос≥йською мовою Ч в 1930
роц≥ роман виходить у сер≥њ Ђ“ворчество народов ———–ї, “ворча потуга роману в≥дчуваЇтьс¤
й тепер, принаймн≥ читаЇтьс¤ в≥н з немалим ≥нтересом. –оман написано ¤к психолог≥чний
тв≥р Ч це ≥стор≥¤ людськоњ душ≥, можливо, з автоб≥ограф≥чними елементами, але
письменник сам застер≥гав проти ототожненн¤ геро¤ з автором.
√ерой роману —тепан –адченко приход¤ть у м≥сто, вступав до вузу, не зак≥нчуЇ його,
став письменником, прац≥вником журналу, бере участь у кињвському л≥тературному
жатт≥ ¬ поетов≥ ¬игор-ському легко вп≥знати ™вгена ѕлужника. ƒе¤к≥ роздуми про
л≥тературу ув≥ч авторськ≥, але, глибше придивившись, переконуЇшс¤ Ч роман цей
не автоб≥ограф≥чний, …детьс¤ про зовс≥м ≥нший тип митц¤. √оловна ц≥нн≥сть роману
в тому, що письменник створив образ геро¤ неоднозначний, далекий в≥д поетики плаката,
¤ка побутувала в т≥й пор≥,Ч це образ д≥алектично зм≥нний, сповнений суперечностей,
зовн≥ начебто привабливий, але, ¤к в≥дзначав подруга —тепана «оська (справд≥ св≥тла
душа), з темним нутром. ÷е тип отакого соб≥ завойовника, ¤кий рушив на м≥сто,
щоб покласти його соб≥ п≥д ноги, н≥би й не такого дикого, ¤кого змалював письменник
у Ђ“рет≥й революц≥йї, а культурного (принаймн≥, зовн≥, бо всередин≥ в нього щось
од того дикого зв≥ра залишилос¤). ÷е людина з не зовс≥м розмитими у¤вленн¤ми про
добро ≥ зло, але не здатна р≥вноважити в соб≥ те добро чи зло, не здатна утверджувати
щось одне ≥з них, отже, людина, схильна до безпринципност≥. ¬п≥знаЇмо в героњ
¬. Ўдмогильного й Ћюбого ƒруга з в≥домого роману √≥ де ћопасана, але в≥н складн≥ший,
неординарн≥ший, ¤ б сказав, небезпечн≥ший в≥д Ћюбого ƒруга, бо й тем≥нь його душ≥
неогл¤дна дл¤ нього самого. Ѕ≥льше Ч герой легковажить нею, адже мета в нього
одна Ч завойовництво, ≥ саме на це в≥н витрачаЇ себе, своњ зд≥бност≥ ≥ талант.
–оман був сприйн¤тий оф≥ц≥йною критикою з роздратуванн¤м,
а згодом його записали в Ђреакц≥йн≥ї й заборонили. ѕроти ¬. ѕ≥дмогильного було
орган≥зовано ц≥лу кампан≥ю. ѕисьменник тримавс¤ мужньо. ¬≥н, людина поважноњ й
вимогливоњ л≥тературноњ школи, йде шл¤хом митц¤ анал≥тичного, вдумливого й кришталево
чесного. ¬≥н ≥ тут морал≥ст у позитивному розум≥нн≥ цього слова. ¬ його роман≥,
кр≥м великоњ проблеми,Ч пластичн≥ картини житт¤ його доби. √ероњ Ч не манекени,
що проголошують газетн≥ ≥стини, а жив≥ люди, з≥ своњм добром та злом, з≥ своЇю
мал≥стю та величчю, з≥ своњми смутками та б≥дами. ўо ж, письменник пробував довести
екю правоту: в≥н по¤снював, давав в≥дпов≥д≥ на анкети, але все даремно Ч надходили
часи важк≥ й понур≥.
ўе один роман Ч ЂЌевеличка драмаї Ч ¬. ѕ≥дмогильний надрукував
у журнал≥ Ђ∆итт¤ й –еволюц≥¤ї (1930.Ч є 3Чв). “в≥р цей, перевиданий за кордоном,
менш досконалий (Ї тут надуживанн¤ техн≥чною ≥нформац≥Їю). ¬≥н дещо перегукуЇтьс¤
з ≥ншим Ђпрокл¤тимї у т≥ часи, талановитим романом Ђ–об≥тн≥ силиї ћихайла ≤вченка,
а також Ђ—ентиментальною ≥стор≥Їюї ћиколи ’вильового. «агалом, тут збережено структуру
винниченк≥вського любовного роману. Ќайб≥льш, так би мовити, винничен-к≥вський
тут образ Ћьови –оттера, з його безнад≥йною, платон≥чною любов'ю до ћарти. —ама
ћарта на перший погл¤д також схожа на винниченк≥вських героњнь. ќтже, ЂЌевеличка
драма* спонукаЇ нас шукати л≥тературн≥ паралел≥, тобто цей тв≥р, сказати б, найб≥льш
л≥тературницьхий. јле т≥льки поз≥рно. √либше вчитавшись у роман, не можна не в≥дзначити
його ≥нтелектуальноњ сили. як ≥ в Ђќстап≥ Ўаптал≥ї, письменник удаЇтьс¤ до героњв-скмвол≥в,
принаймн≥, такими в ћарта та ёр≥й —лавенко. ћарта Ч д≥вчина чиста й глибока, з
≥деалами й несв≥домим пот¤гом до духовност≥ ёр≥й —лавенко Ч герой Ђмехан≥зованийї,
не людина, а робот, запрограмований на певн≥ д≥њ, вчинки чи нав≥ть думки,Ч продукт
сумнозв≥сноњ ≥ндустр≥ал≥зац≥њ, н≥би персонаж науково-фантастичного чи офщ≥й¤о-виробничого
твору. –≥зниц¤ однак та, що ¬. ѕ≥дмогильний ц≥лком усв≥домлюЇ Ђроблен≥стьї геро¤,
його штучн≥сть, тобто творить його таки задано, тод≥ ¤к автори виробничих (чи
кауково-фанта-ст¤чних) твор≥в бачили такого геро¤ в ≥деальному строњ. ћарта ж
Ч це символ самого житт¤, земл≥-д≥ви, можна було б сказати, й ”крањни. “раг≥зм
ситуац≥њ в тому, що дол¤ нагороджуЇ любов'ю не ≥деал≥зованого Ћьову, люмпен-≥нтел≥гента,
а нещадно-механ≥стичного —лавенка (¤к ≥ в романтичн≥й л≥тератур≥, виб≥р пр≥звища
тут мав значенн¤, бо йдетьс¤ про славленого у той час механ≥зованого геро¤); образно
кажучи, вибираЇ не демократ≥ю, а ≥ндустр≥альний деспотизм. „и не тому Ћьова скидаЇтьс¤
на винни-ченк≥вських героњв, що революц≥онери того часу були ще демократами, —лавенко
ж Ч продукт зал≥зноњ епохи.
–оман, зв≥сно,
Ї романом, ус≥ його кол≥з≥њ Ч це переб≥г любовноњ ≥стор≥њ, але поза тим проступав
глибока тривога автора за долю своЇњ земл≥ й людського начала в н≥й. шлюб м≥ж
—лавенком та ћартою неможливий: —лавенко зр≥каЇтьс¤ ћарти, що ставить њњ на межу
загибел≥. ¬она, така, ¤к Ї, в цьому механ≥зованому св≥т≥ не потр≥бна. јле житт¤
Ч це не —лавенко, а ћарте. ’оч д≥вчину й перемололи безжал≥сн≥ будн≥, вона залишаЇтьс¤
жити. јле не в д≥йсност≥, а ув≥ сн≥. “ому к≥нцева сцена роману Ч не смерть, а
ћартин сон. “ому-то заключний еп≥аод так суголосний з першим ф≥лософським трактатом
Ђ“≤, що прокинутьс¤, побачать славу йогої √ригор≥¤ —ковороди: Ђ¬есь св≥т спить...
“а ще не так спить, ¤к про праведник≥в сказали: Ђ оли впаде, не роз≥б'Їтьс¤...*.
—пить глабоко, прот¤гнувшись, начебто ударений. ј наставники, що пасуть ≤зрањль,
не т≥льки не буд¤ть, але ще й пригладжують: Ђ—пи, не б≥йс¤! ћ≥сце хороше, чого
остер≥гатис¤?ї ажуть, мир Ч ≥ нема мируї. ѕор≥вн¤ймо ц≥ слова з к≥нц≥вкою ЂЌевеличкоњ
драмиї: Ђѕрикрита до пл≥ч пальтом, д≥вчина спала глибоким, непорушним сном, сном
великоњ ≥ довершеноњ стоми... ¬она спала! ”с≥м т≥лом, ус≥м серцем вона поринула
в цей могутн≥й спочинок, що з глибини болю п≥дносив њњ назустр≥ч новому сонцю,
що з≥йде завтра над землеюї.
¬. Ўдмогильний Ч морал≥ст ≥ в Ђѕов≥ст≥ без назвиї
Ч останньому своЇму твор≥, що до нас д≥йшов. Ќа жаль, пов≥сть мав прикру купюру
в передмов≥, власне, у звертанн≥ до читача, а це мав би бути ключ до њњ прочитанн¤.
јле сам текст збер≥гс¤ повн≥стю ≥ тут сумн≥в≥в нема: перед нами один ≥з найблискуч≥ших
≥ найсерйозн≥ших твор≥в не т≥льки ¬. Ўдмогильного, але й ус≥Їњ тод≥шньоњ украњнськоњ
л≥тератури. “ак, перед нами знову н≥би морал≥стичний трактат, од¤гнутий у художню
форму, своЇр≥дна само-д¤скус≥¤, ¤ка знову примушуЇ пригадати √ригор≥¤ —ковороду,
хоч ≥ тут в≥н жодного разу не називаЇтьс¤. ¬≥д √. —ковороди ¬. ѕ≥дмогильний уз¤в
не т≥льки прийом самодискус≥њ (вс≥ ф≥лософськ≥ д≥алоги мислител¤ Ч це самодискус≥¤),
а й прийом морал≥стичного монолога (Ђƒекларац≥¤ резонераї), нав≥ть саму структуру
пов≥ст≥ витримано в стил≥стиц≥ притч≥ з њњ обов'¤зковим символ≥змом ≥ поетикою
абсурду, ¤ку ми простежуЇмо не т≥льки в екзистенц≥ал≥ст≥в (до реч≥, пов≥сть ц≥лком
екзистенц≥ал≥стська), а й у того-таки √. —ковороди. ” √. —ковороди герой приходить
у сад ≥ ловить птаха, ¤кого н≥коли не п≥ймав. ” Ўдмогильного герой у величезному
м≥ст≥ шукаЇ незнайому ж≥нку, ¤ка справила на нього мимох≥дь велике враженн¤ (типовий
образ-символ), хоч добре знав, що н≥коли њњ не знайде. Ђ—≥з≥ф,Ч писав ј. амю
в есе Ђћ≥ф про —≥з≥фаї,Ч ≥ в абсурдний герой. «а своњми уподобанн¤ми, так само,
¤к ≥ за своњми муками. «невага до бог≥в, ненависть до смерт≥, спрага житт¤ дали
йому невимовн≥ муки, коли людську ≥стоту примушують займатис¤ справою, ¤к≥й нема
завершенн¤. ≤ це розплата за земн≥ уподобанн¤ї. √ородовський теж абсурдний герой.
¬идиме благополучч¤ його попереднього ≥снуванн¤ сумн≥вне. як журнал≥ст, в≥н гвинтик
державноњ машини, робота йому потр≥бна дл¤ задоволенн¤ ф≥з≥олог≥чних потреб ≥
не б≥льше. “ак само й ж≥нки. ≤ це м≥г би бути також зразок механ≥зованоњ людини,
людини-робота, ¤ким був ёр≥й —лавенко з ЂЌевеличкоњ драмиї, коли б людська сутн≥сть
√ородовського (пр≥звище тут також, ¤к у романтик≥в, ≥з значенн¤м: √ородовський
Ч житель м≥ста) не була б вища за нього самого. ќтож в≥н ≥ повстаЇ супроти себе
самого, своЇњ роботност≥, його пронизуЇ нестерпне бажанн¤ здобути п≥дпори духовност≥
дл¤ свого Ђ¤ї. ѕеред героЇм л¤гаЇ три шл¤хи. ѕерший Ч шл¤х ѕащенка з його побудованою
на зал≥зн≥й лог≥ц≥ м≥зантроп≥Їю (щось под≥бне створив п≥зн≥ше ј. амю в драм≥
Ђ ал≥гулаї, де виведено образ ф≥лософствуючого ката-просв≥тител¤, ¤кий також маЇ
зал≥зну лог≥ку). «агалом, у лог≥ц≥ ѕащенка Ї немало екзистенц≥ал≥стських мотив≥в,
¤ким не в≥дмовиш у лог≥чн≥й доц≥льност≥ Ч неважко здогадатис¤, що ѕащенко Ч це
частина Ђ¤ї того-таки √ородовського. ƒругий Ч шл¤х митц¤ з Ђбашти ≥з слоновоњ
кост≥ї, художника ™вгена Ѕезпалька, ¤кий хоче зберегти людську сутн≥сть, живучи
в жахливому сусп≥льств≥, в≥дсторонюючись в≥д нього. “рет≥й Ч ловити птаха в саду
Ч шл¤х абсурдного бажанн¤ дос¤гти недос¤жне ≥ в такий спос≥б також зберегти в
соб≥ людську сутн≥сть. √ородовський заперечуЇ т≥льки перш≥ два. ƒо реч≥, його
запереченн¤ ѕащенковоњ лог≥ки досить кволе, воно зводитьс¤ до голого осуду. √ородовський
не маЇ вагомих аргумент≥в н≥ супроти лог≥ки ѕащенка, н≥ супроти Ѕезпалька, ≥ це
також зрозум≥ло, бо √ородовський недаремно в≥дчуваЇ себе –об≥нзоном рузо чи мандр≥вником
≥з торбою за плечима та з палицею (—ковородинський мотив) Ч в≥н т≥льки шукач та
блукач, а шукав Ђдом≥нантуї, бо казав, що житт¤ 4 не спр¤моване в ¤кийсь фокус,
н≥коли не може бути повноц≥нним житт¤м, а т≥льки безперервним борсанн¤х, ¤ке не
полишаЇ п≥сл¤ себе н≥чого, кр≥м пустки, г≥ркоти, втониї. ќтже, його житт¤ Ч це
лов≥нн¤ в≥чного птаха, абсурдна спод≥ванка щаст¤, ¤кого не може бути. Ђ¬≥н м≥г
простити соб≥ будь-¤к≥ ваганн¤, зриви й стрибки, але н≥коли не простив би моменту
нерухомост≥ї (момент самодискусњњ вже з ќстапом Ўапталою), ƒруга дом≥нанта Ч це
бажанн¤ любов≥, бо герой у св≥т≥ дос≥ в≥-кого не любив. ÷е не було елементарне
бажанн¤ ж≥нки, це було жаданн¤, ¤ке Ђдавало йому змогу зазнати в≥дчутт¤ такоњ
чистоти, такого н≥жного й заразом могутнього п≥днесенн¤, що в≥н мимовол≥ усм≥хавс¤,
¤к усм≥хаЇтьс¤ замр≥¤нийї.
“ак, ¬алер'¤н ѕ≥дмогильний
був морал≥ст, але не той, хто л≥зе кожному в оч≥ з≥ своњм повчанн¤м, а той, хто
хоче збагнути людину. ќсновна турбота письменника, щоб люди зберегли в соб≥ людське,
а л≥тература, ¤ка п≥ддавалас¤ страх≥тливим деформац≥¤м у його час, зберегла серйозн≥сть
≥ гуман≥стичну суть. ¬≥н ц≥лком м≥г би сказати, ¤к п≥зн≥ше ј. амю: ЂЅез в≥дчаю
у житт≥ немаЇ й любов≥
до житт¤. Ќав≥ть у тюремн≥й камер≥ ¬. ѕ≥дмогильний,
цей великий труд≥вник, не полишав л≥тературноњ прац≥. «береглис¤ згадан≥ ишту
його листи ≥з —оловк≥в до дружини (дружина Ч „ерв≥нська атерина ≤ван≥вна Ч була
донькою св¤щеника, актрисою, ¤ка працювала в театр≥ юного гл¤дача у ’арков≥),
¤к≥ дають змогу зазирнути в його творчу лаборатор≥ю т≥Їњ пори. ¬≥н багато читав,
вивчав англ≥йську мову, перекладав, зокрема своњ улюблен≥ Ђѕортрет ƒор≥ана √ре¤ї
”айльда ≥ Ђ√енр≥ха VIї Ўекен≥ра, а основне Ч творить. Ђћожу похвалитис¤ тих,Ч
шипе в≥н у лист≥ в≥д 25 с≥чн¤ 1986 року,Ч що написав тут пов≥сть, правда, невелику,
не б≥льшу чотирьох аркуш≥в. ѕисав њњ дуже довго, працював над нею ¤к н≥коли до
цього часу. ўе дещо можна було з нею зробити, але сили нема, ≥ ¤ вважаю њњ зак≥нченою.
я маю в≥д нењ тут де¤ку рад≥сть ≥, звичайно, багато прикростей. я просто вз¤в
будинок ≥ де¤ких мешканц≥в у ньому. ¬загал≥ у ц≥й маленьк≥й реч≥ близько 20 д≥йових
ос≥б, причому ¤ намагавс¤, щоб н≥хто не був Ђна других рол¤хї ≥ вс≥ мали св≥й
розвиток. —южет њњ важко переказати своњми словами, в≥н сплетений а багатьох маленьких
сюжет≥в. ¬загал≥ на тему: що маЇмо, не бережем, втративши Ч плачемо. ƒо цього
часу не можу зрозум≥ти, чи в ц¤ р≥ч ц≥л≥сною. Ќе можу вбагнути тому, що писав
ѓѓ незвично Ч не п≥др¤д, а за розвитком персонаж≥в, або њхн≥х груп розкиданими
очима, а пот≥м змонтував ц≥ розд≥ли навколо основного стрижн¤ї.
“ворча
прац¤ в тюремних умовах Ч не забавка, тому письменник пише пов≥льно й важко Ч
то не порожн≥й висл≥в: Ђсили немаї. јле зупин¤ти свого пера в≥н уперто не бажаЇ.
«адумав написати ще в≥с≥м опов≥дань, але створив т≥льки одне. ј вже через п≥втора
м≥с¤ц¤ пов≥домл¤Ї, що почав писати новий роман "Ќаташа ≥ ћаша" - опов≥дь
про двох д≥вчат. який це роман, важко й сказати. √оловне в ньому Ч перевихованн¤
одн≥Їњ з д≥вчат, але в ньому в багато чогої (Ћист в≥д 7 березн¤ 1936 року). ј
вже в лист≥ в≥д 12 кв≥тн¤ цього ж року письменник пов≥домл¤Ї про задум нового
роману Ч про колектив≥зац≥ю. Ђ¬ украњнськ≥й л≥тератур≥ вона в≥дбита досить слабенько.
јле коли ¤ почав обдумувати цю тему, ¤ зразу наштовхнувс¤ на так≥ труднощ≥, що
залишив нав≥ть думку про нењї. јле все-таки почав писати. –оман йому у¤вл¤вс¤
повнометражний, на 32 розд≥ли з 15 д≥йовими особами. Ђя хочу,Ч з≥знававс¤ письменник,Ч
написати його дуже просто, але при цьому уникнути л≥тературних шаблон≥в... ¬же
й назву придумав: Ђќс≥нь, 1929ї. 1 травн¤ 1936 року ¬. ѕ≥дмогильний пов≥домл¤Ї,
що написав п'¤ту частину цього твору. Ђ¬ л≥тературн≥й прац≥,Ч зазначаЇ в≥н,Ч два
основн≥ моменти: перший Ч самому все зрозум≥ти, в≥дчути й у¤вити, що ти хочеш
написати, остаточно освоњтись з людьми, про ¤ких пишеш... другий Ч все це передати
словами, ≥ це найважче ≥ дл¤ читача найголовн≥ше, бо хоч ¤к би зм≥стовно не була
задумана р≥ч, ¤кщо вона написана погано,Ч це р≥ч пропащаї. 6 липн¤ 1936 року письменник
пов≥домл¤Ї про те, що готова вже половина роману. ¬ останньому лист≥ в≥д 2 червн¤
1937 року згадуЇ т≥льки ЂЌаташу ≥ ћашуї ≥ визнаЇ, що цей роман у нього не вийшов.
ѕро Ђќс≥нь, 1929ї згадок уже нема. «айве говорити, що ц≥ твори до нас не д≥йшли,
через це год≥ щось казати про них Ч чи то був акт пока¤нн¤, чи письменник ≥ в
тих умовах збер≥гав чисте обличч¤ свого творчого Ђ¤ї.
«агалом,
у той час, коли система л≥тературних конфл≥кт≥в директивно зводилас¤ до одного
питанн¤: ¤к ставитьс¤ герой до рад¤нськоњ влади (коли позитивно, то й в≥н позитивний,
а негативно Ч то, зв≥сно, негативний; попутники теж зараховувалис¤ до негативних),
у л≥тератур≥ дом≥нувало т≥льки дв≥ барви: чорна й б≥ла. Ћюдинознавча, гуман≥стична
творч≥сть ¬. ѕ≥дмогильного заперечувалас¤ ¤к несприйн¤тна, бо несприйн¤тннй, зрештою,
був ≥ загальнолюдський гуман≥зм. јле саме творч≥сть таких письменник≥в ¤к ¬. ѕ≥дмогильни…,
ћ. ’вильовий, ћ. ≤вченко, ≤. Ѕагр¤ний, “. ќсьмачка, Ѕ. јнтоненко-ƒавидович, ™.
ѕлужник, √. осинка, ¬. —в≥дзинський, ћ. «еров та ≥нш≥ зберегла нам чисте обличч¤
украњнськоњ л≥тератури ≥ в т≥ часи. ћайже вс≥ вони загинули, т≥льки де¤к≥ (≤.
Ѕагр¤ний, Ѕ. јнтоненко-ƒавидович) перейшли концтабори чи психушки (“. ќсьмачка)
≥ зум≥ли вижити. —аме њм ми завд¤чуЇмо, що мистецтво слова допомагало людин≥ ≥
в тону пекл≥ зберегти люд¤н≥сть, високе духовне призначенн¤. ÷е й створило згодом
передумови дл¤ нового в≥дродженн¤ нашоњ л≥тератури, що …ого ф≥ксуЇмо в ш≥стдес¤т≥
роки. „ерез це т≥льки сьогодн≥ маЇмо змогу сказати, що творч≥сть ¬. ѕ≥дмогильного
Ч одне ≥з найвищих духовних ¤вищ украњнськоњ л≥тератури XX стол≥тт¤.
© ¬алер≥й Ўевчук, 1993 р.
