Влітку 1922 р. чекісти провели широмасштабну таємну операцію, спрямовану на остаточне знищення української партизанки. Задум був: об'єднати та очолити повстанство лісостепової України, взяти на облік усі загони, їхніх отаманів, а згодом, як казали чекісти, "проізвєсті учьот" кожного повстанця. Чекісти планували - нібито для наведення дисципліни - знищувати всіх, хто не захоче їм підлягати. Головну роль у цій операції мав відіграти колишній петлюрівець, а на той час чекіст, Петро Трохименко. Він представлявся партизанам командиром Чорноморської повстанської групи Гамалією. Гортаючи сторінки справ холодноярських отаманів, я наштовхнувся на "накази" цього "Гамалії". Написані вони надзвичайно добре: динамічно, патріотично. Ці накази, безперечно, підносили дух козацтва.
   Трагічний парадокс: чекісти підбадьорюють повстанців на подальшу боротьбу за Самостійну Україну... Неймовірно: найсвятіші слова про обов'язок перед Батьківщиною були використані проти неї ж та її героїчних оборонців.
      Ось так званий - написаний чекістами - наказ № 5 "Військам Чорноморської Повстанської Групи":
"П'ять років тягнеться велетенська боротьба за Волю, незалежність Краю. Сотні, тисячі лягло від Дону аж (до) Карпат кращих синів України. Все, що було чесного, в кого тече в жилах кров могутніх лицарів-дідів, повстало до боротьби. Вони залишили сім'ї, вони відмовились від персонального життя, вони йшли не для наживи, а боротися за волю...
     Страшний і тяжкий тягар взяли на себе ті, що вийшли до активної боротьби. Страшенна відповідальність перед Краєм за попалені села і знищені сім'ї. Через це кожний Отаман, кожний старшина, кожний козак повинен провірити кожний (свій) крок...
Панове Отамани, старшини І козаки!.. Пам'ятайте, що Ви є цвіт і гордість нашого лицарства... Ганьба І смерть всім зрадникам Краю і справі".
Аж не вІриться, що ці святі слова про необхідність збройної боротьби за національні права написані зрадниками І були використані для знищення українських підпільників! Яка зла посмішка долі!
Підбадьорюючи лісове воїнство, Гамалія обіцяв провести з'їзд отаманів, який буцімто мав прийняти рішення про повстання. У наказі № 10 вказані дата і місце проведення цього - організованого чекістами -"з'їзду" - 29 вересня 1922 року, Звенигородка.
    І ось настав той нещасливий день. Отамани Гупало, Завгородній, Голик-Залізняк та їхні ад'ютанти вирушили в дорогу, наприкінці якої їх чекала пастка. Денис Гупало відчував небезпеку, закликав Ларіона Завгород-нього не їхати на той "з'їзд", але фатальна помилка Завгороднього затягнула у пастку і його самого, і його побратимів...
Зі Звенигородки арештованих отаманів відправили до Києва - до Лук'янівської в'язниці.