БАЧИНСЬКИЙ
С. В.
Бачинський Сергій Васильович
(псевд. і крипт.: С. Бач., Наддніпрянець, Сергій Бачинський. Кремінчанин, ОЬзетаіог,
Свій, Нопшпеіиз, Острожанин, Б-кий, Б. С, Я., Я. Я., К. та ін; 26 лютого (13 лютого
за ст. ст.) 1887, хутір Бачина Новомосковського повіту Катеринославської губ.
— 22 червня 1941, Київ; похований у Биківнянському лісі під Києвом) — український
громадсько-політичний діяч, просвітянин, публіцист, редактор, педагог і краєзнавець,
агроном, учитель першої української гімназії в Катеринославі. Декан механічного
відділу заснованого у 1917 технікуму (вищої школи) в Катеринославі.
Сергій
був другою дитиною у родині Василя Бачинського. Закінчивши кадетський корпус у
м. Орлі, продовжував навчання у Петербурзі у військовій Андріївській школі, а
пізніше — у лісному інституті. З 1905 працював у Селянській спілці на Катеринославщині
та закладав перші гуртки українських соціалістів-революціонерів у Петрограді та
Катеринославі.
Суспільно-політичну діяльність розпочав
ще у Петербурзі, з 1904 — у партії українських соціалістів-революці-онерів (есерів).
Проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед українських студентів, робітників
та військових у столиці Російської імперії, а під час канікул — серед селян південних
губерній України. У 1906 мусив перейти на нелегальне становище. Уникаючи арешту,
наприкінці 1908 — на початку 1909 емігрував до Франції. У Парижі закінчив математичний
факультет університету, а у Тулузі — агрономічний. Працював учителем, інспектором
народних шкіл, завідуючим інформаційного українського бюро у Парижі. Не припиняв
революційної діяльності і у Франції, за що п'ять разів був адміністративно покараний
(виселявся зі столиці).
У 1908 заочно відданий під
військовий окружний суд Одеського військового округу. Тільки в серпні 1917, здобувши
амністію, повернувся з-за кордону до Катеринослава, працював тут учителем першої
української гімназії, розпочав активну громадсько-політичну та журналістську працю.
На Катеринославщині з літа 1917 очолював міську та губернську організації українських
есерів, а пізніше ще й Херсонську та Таврійську. Був членом ЦК партії українських
есерів. У листопаді-грудні 1917 Бачинський обирався в члени Павлоградської «Просвіти».
Влітку 1918 через політичні розбіжності вийшов з партії есерів. Проводив роботу
серед Селянської спілки та солдатів, що поверталися з фронту. Як член Президії
Трудового конгресу працював над реалізацією ідеї з'єднання українських земель
у єдину соборну Українську Народну Республіку. У Кам'янці-Подільському організував
селянську соціалістичну партію (ССП). У 1923 вийшов з цієї партії через незгоду
керівництва внести зміни у статут та програму. Був обраний делегатом на Всеросійські
Установчі збори у Петербург та на Установчі збори України від партії українських
есерів, а також членом Центральної Ради УНР. Б. став заступником голови фракції
Малої Ради, яка діяла між сесіями Центральної Ради. Певний час працював у Києві.
З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського повернувся знову до Катеринослава,
де працював деканом Технічної вищої школи, займався видавничо-журналістською і
громадсько-політичною роботою. Сприяв приходу до влади Директорії, редагував у
Січеславі газету «Республіканець» (1918 —1919). Від Селянської партії, як представник
катеринославської інтелігенції, був обраний членом Трудового конгресу. У Києві
обраний членом Президії Трудового конгресу. Як заступник міністра іноземних справ
Директорії УНР з лютого до червня 1919 брав участь у переговорах з представниками
Антанти в Одесі та Бірзулі. Під час перебування уряду УНР та Президії Трудового
конгресу у Кам'янці-Подільському переходить на викладацьку роботу: читав лекції
вчителям, був деканом сільськогосподарського, а пізніше природничого факультетів,
завідувачем кафедри ентомології Кам'янець-Подільського українського державного
університету, членом правління університету.
Під
натиском більшовицьких військ у листопаді 1920 евакуювався разом з урядом УНР
до м. Тарнува (Польща), де брав участь у створенні Ради республіки (Р.Р.) УНР.
Був обраний членом президії Р.Р., виконував обов'язки Першого секретаря Р.Р. З
літа 1921 до серпня 1936 працював на Волині (Кременець, Острог, Де-рмань, Луцьк,
Рівне та ін.) повітовим агрономом, вчителем, директором школи, директором сільськогосподарської
дослідної станції. З вересня 1936 до жовтня 1939 перебував у Межиріччі без державної
роботи, бо був під наглядом польської поліції.
Влітку
1939, уникаючи чергового арешту, нелегально виїхав до Луцька. Перед виїздом він
закопав у тайнику найважливіші твори (опубліковані та у рукописах), цінні документи,
родові коштовності. Через сім місяців після його арешту енкаведисти відшукали
схованку з матеріалами. На них 3 вересня 1940 було складено два акти у присутності
свідків. Ці матеріали були використані як докази його «антирадянської контрреволюційної
(антибільшовицької)» діяльності. 20 вересня 1939, не бажаючи емігрувати у Німеччину,
повернувся у Межиріччя, де уже були війська Радянського Союзу. У с. В. Харуча
Межиріцького району Рівненської обл. обійняв посаду вчителя-директора початкової
школи.
29 лютого 1940 заарештований органами НКВС. 24 травня 1941 Київський
обласний суд засудив його (ст. 54 — 13 КК з санкцією ст. 54 — 2 КК) до вищої міри
покарання — розстрілу. Вирок виконано 22 червня 1941 у Києві.
На
Волині організовував осередки товариства «Просвіта» з бібліотеками-читальнями
та гуртками художньої самодіяльності, читав лекції з української мови та літератури
вчителям, а селянам — на агрономічні теми, реферати. У 1935 вступив у націоналістичну
організацію — «Волинське українське об'єднання» (ВУО).
На початку 1918 як член ЦК партії українських есерів входив до складу редколегії
центрального органу партії — часопису «Боротьба» (1905 — 1921, Київ). Член редколегії
часописів «Селянська спілка» (1917, Катеринослав) — органу української селянської
спілки та української партії соціал-ре-волюціонерів; «Наше життя» (1917 — 18,
Катеринослав) — органу губернського земства. Редагував часопис політичних партій
та штабу військ УНР «Республіканець» (друга половина 1918 — січень 1919, Катеринослав,
ч. 1 — 31; Єлизаветград, ч. 32 — 34).
Творчий
доробок Бачинського — це в основному рукописи, знищені органами НКВС. Матеріали
слідства подають перелік трьох друкованих та п'ятнадцяти неопуб-лікованих праць.
Це, зокрема, «Матеріали до історії української еміграції» (1923), «Транспорт в
Совдепію», «На Катеринославщині», «З великої України», «Шлях Української Держави»,
«Крути», «Шлях Польщі», «Про Петлюру та Пілсудсько-го», «Військо і політика»,
«Що для всіх мас є добре?», «За кордоном» та інші, а також дві спільні праці з
членами Президії Ради Республіки: «Відозва до українського народу» (1922, Тарнув),
«Універсал Ради Республіки до українського народу» (березень 1921, Тарнув). Крім
того, матеріали слідства подають відомості про те, що були надруковані такі праці
Б.: «Зведення про діяльність Ради Республіки» (1922, Тарнув), «Історія Крем'янця»
(1923, Кременець), «Історія Кременецької Просвіти» (1923, Кременець), «Опис важніших
пам'ятників — історичного та наукового значення» (1923, Кременець), «Історія Межиріччя»
(1938), «Результати дослідів та спостережень по використанню штучних добрив» англійською
мовою (1928, Англія), а також брошури англійською та польською мовами.
Літ.: Кандидатури ЦК Української партії соціал-революціонерів до Установчих зборів // Боротьба. — К., 1917. — Ч. 12/13;
3 партійного життя // Боротьба. — К., 1918. — Ч. 36; АС.
Відгуки недавнього минулого // Трудова громада. — Кам'янець-Подільський, 1919. — Ч. 42. — С. 6; Христюк П. Замітки і матеріали до історії Української Революції 1917 — 1920 рр. — Відень, 1921. — Т. 4. — С. 60, 113; В.С.
Листок на могилу «Комара» // Рідний край. — Львів, 1922. — Ч. 165;
Закінчення учительських курсів // Рідний край. — Львів, 1922. — Ч. 165; В.Н.
Учительські курси на Волині // Рідний край. — Львів, 1922. — Ч. 237, 238;
Марголин А. Украйна и политика Антанти (У кн.: Революцій на Украине. — М.; Л., 1930. — С. 383, 384); Бачинський М. Бачинський Сергій Васильович // Українська журналістика в іменах. — Вип. 2. — Львів. — 1995. — С. 23 — 28.
Микола Чабан
