Однією чи не найголовнішою з багатьох московських вигадок є походження московського народу. Адже походження великою мірою впливає на духовність народу. А духовність є вирішальним чинником, бо "Дух жнвотворнть", тобто творить життя, в тому числі, й матеріальне. Генетика вчить, що людина успадковує від предків не лише фізичні властивості, а й духовні4. Щоб пізнати духовність народу, треба вивчити його походження та природні й господарські умови, за яких він розвивався упродовж кількох десятків поколінь.
Прапредки теперішніх москвинів - угро-фіни, примандрували на землі теперішньої Московщини та Фінляндії ще за непроглядннх часів передісторії. Літописець ХІ ст. згадує про московські племена чудь, лівь, водь, ямь, чухна, вєсь, пєрмь, мурома, мордва, мокша, мєщєра, чєрєміси, югра, пєчора, карєль, зирянь, єрзя, самоядь. Він пише, що то були дикуни: не мали жодних законів, звичайної моралі, жили в землянках, їли сире м'ясо і сиру рибу, не знали рільництва. Того самого часу (ХІ ст.), за свідченням чужинців, Київ був культурнішнй і багатший за Париж та Лондон. Праукраїна мала жваві торговельні та культурні зв'язки з усім культурним світом: Грецією, Малою Азією, Індією, - ще тисячу років до РХ. У північній Московщині носили ще й у ХХ ст. шкіряний одяг дикунського крою (один шмат з діркою на голову), що його носили мавполюди 6 тисяч років тому. Московський археолог пише, що слов'янських могил до Х ст. не знайдено ніде в Московщнні5. Московський історик стверджує: „В жилах московського народу тече, щонайменше, 8О% фінно-татарської крові"6. На захід від угро-фіннів жили предки теперішніх білорусів та литовців. На суміжних землях вони змішувалися з угро-фіннами і розчинилнся без сліду в угро-фінському морі.
Географічні назви довготривалі. На теперішній карті Московщнни більшість географічних назв - надто озер, річок - фінські. Навіть назва столиці фінська. „Москва" у фінській мові означає „каламутна вода". Тих угро-фіннів підбив у Х ст. під свою владу український князь Святослав Великий і зробив іхні землі (теперішню Московщину) осадою (колонією) української держави. Правили цею прислані з Києва воєводи з військам та державними урядовцями. Київський мнтрополит висилав сюди місіонерів навертати предків теперішніх москвинів на хрнстиянську віру та будувати церкви і монастирі. Багатьох тих українських місіонерів москвини повбивалн. Київські місіонери вишколювали прамосквинів - угро-фіннів на священиків. Київські воєводи призначали ватажків угро-фінських племен на урядові посади. Так помалу почала цивілізуватися верхівка московського народу. Нащадки ж київських цивілізаторів одружувалися з тими, дещо поцивілізованими, угро-фіннами. Іхні діти розмовляли староукраїнською мовою, засміченою угро-фінськими словами.7 3агал народу залишався суто угро-фінським. Навіть у ХІХ столітті лнше за 8О км від Москви були села, де люди не знали московської мови. У східній частині Московщини були цілі повіти таких сіл.8
Ні в писаних пам'ятках, ні в усних давніх переказах московського народу немає жодних натяків на боротьбу слов'ян з тубільцями-фіннами. Теперішні фінські та слов'янські географічні назви не зосереджені на окремих обширах, а перемішані на всьому просторі від Оки до Білого моря. Це вказує, що слов'яни - осадннки не наступали великою масою, а проходили малими гуртами весь простір і мирно змішувалися з тубільцями угро-фіннами. Виникла потрійна суміш: 1) релігійна, що стала основою теперішнього набоженського світогляду москвина, 2) расова -- теперішній антропологічний москвин, 3) суспільна -- початок рільннчого стану.9
Українська держава ІХ-ХІІІ ст. була однією з найбільших держав Європи. Правити нею з Києва було нелегко, і тому українські князі поділили її на уділи, призначаючи своїх синів правити там під своєю зверхністю. Так, Юрій Долгорукий княжив на Суздальщині. Там народнвся (від половчанки) і виріс його син Андрій. Українська держава була тоді дуже ослаблена невпинними війнами з азійськими ордами. Використовуючи це ослаблення, Андрій Боголюбськнй напав 1169 р. на Київ, опалив усе місто, вигубив людей у ньому, погра6ував церкви. Після цього він заснував свою столицю в новозбудованому місті Володнмирі на р. Клязьмі. Московський історик В. Ключевськии уважає 1169-й роком народження Московської держави. Всі московські історики не згадують нищення Києва Андрієм Боголюбським, а твердять, що Київ зруйнували татари. А татари руйнували його 1240 року, тобто 70 років після Андрія. Тому наш літописець і записав: „Суздальці так дуже зруйнували 1169 року Київ, що татари не мали вже що руйнувати 1240 року".
Як бачимо, традиція ненависті Московщини до Києва досить тривала. Від Андрія Боголюбського через Іванів, Петрів, Катерин, Миколаїв, Олександрів до Володимира 1917-го та Микити 50-60-х років.
Року 1237 Московщину завоювала Татарська Орда хана Батия. Московські князі стали підлеглими Батия, і він поставив по всій Московщині свої залоги. Татари були такими ж аэіатами, як і угро-фінни, і ця їхня спорідненість сприяла злиттю обох народів в один - московський. Московський історик підтверджує: „Московські князі і не думали про боротьбу з татарами, розуміючи, що покорою та грішми зони осягнуть більше, ніж боротьбою. На відміну від українських князів, московські одразу визнали без застережень владу хана і встановили приятельські і навіть кровні зв'язки з татарами. Сам великий князь Михайло Тверськой оженився з татаркою, а за ним одружилися з татарками всі інші московські князі".10 За князями масово женилися обидва народи. Не важко уявити, якою мовою говорили їхні діти. Потатарщення (радше злиття) було загальним. По упадку влади Орди, татари масово переходили у християнську віру, і так з тої угро-фінно-татарської мішанини створився теперішній московський народ. Народ суто азійський, що й підтверджує аналіз їхньої крові. Азійські народи мають у крові групу „В", а індоєвропейські - групу „А". Москвини мають „В", а українці - „А". Москвинам притаманні первні монголоїдної раси, а українцям - європейської раси.
Тепер у Московщині більшість пріэвищ простонароддя є фінськими і татарськими. Серед аристократії та дворянства - сотні тисяч. Наприклад, цар Борис Годунов був татарин. Татарами - князі: Хованський, Юсупов, Урусов, Салтиков, Ордин-Нащокін, Мансуров, Сумбатов і т.п. Татари - дворяни: Архалуков, Алімонов, Аракчєєв, Аксаков, Ахматов, Асланбєков, Артанов, Аргамаков, Армяков, Ахметьєв, Арабажін, Арбатов, Баскаков, Бурдюков, Бехметьєв, Бурнаков, Барабанов, Беклємішев, Базаров, Бакчєєв, Барханов, Балаханов, Берендєєв, Бакунін, Барсанов тощо.
"Да, азиаты - мы, с раскосыми и жадными очами!", - співає О. Блок. Москвини, що переселилися до Сибіру поміж тамтешніх азіатів: якутів, камчадалів, киргизів дуже скоро перебирали не лише мову тих народів, а й їхні звичаї, навіть віру (поганську), забуваючи свою (московську) мову і звичаї. Але ті москвини, що оселювалися в Україні чи в Польщі, не переймали українських чи польських звичаїв, української чи польської мови. Ось така сила расової спорідненості.
Москвини вважали всіх немосквинів, навіть православних українців, за єретиків, грішників. Часто не пускали немосквинів-християн (навіть православних) до церкви. Татари були не християнами, а магометанами та поганами. Але москвини не вважали гріхом шлюб москвинів-християн з татарами-магометанами. Щобільше, Московська церква молилася за татарських ханів! Московський митрополит Феогност проклинав і відлучав від церкви тих, хто не виявляв беззастережної покори ханові Золотої Орди.11 Московський письменник свідчить: „Ми, москвини, в Європі - гості, а в Аэії ми вдома"12. Азійський звичай продавати дівчат дожив у Московщині до ХХ ст. у формі т. зв. „кладки", тобто умовленої суми грошей, що її платили батьки хлопця батькам дівчини.13
„...Не ззовні, а зсередини татарська духовність заволоділа душею москвина. Це духовне завоювання тривало водночас і з політичним упадком Золотої Орди. В ХV ст. тисячі охрещених і неохрещених татар ішли на службу до московського князя, вливаючись до лав майбутнього дворянства. Двохсотрічне татарське панування не знищило волі в Московщині. Воля в Московщині загинула, власне, після визволення з-під татарської влади".14 Наведене твердження московського патріота і науковця виглядає дивним. Але воно правдиве. Ми звикли вважати татар дикунами, грабіжниками, вони ж бо сторіччями плюндрували Україну, брали ясир тощо. Проте дикунами, як на той час, вони не були, а військовими здобичниками, що за тих часів уважалося в Європі законним заняттям.
Татари прийшли з Азії, де вони жили побіч висококультурного Китаю. Від Китаю татари перебрали багато знань і культурних звичаїв. За татарських (монгольських) ханів завжди були китайські науковці, дорадники і керівники. Арабські історики ставлять татарську державну адміністрацію не нижче за римську. Чужоземні торгівці їздили зі своїм коштовним крамом по всій татарській державі безпечно. В Московщині було небезпечно подорожувати навіть у ХVІІІ ст. Столиця Татарської Орди - Сарай, була культурним містом з брукованими вулицями, водостоками, з мистецьки збудованим палацом. Щодо військової майстерності, татари були не гірші за римлян.
Татари були значно культурнішимн эа прамосквинів-угрофіннів. Це визнають і московські історики від М. Карамзіна (1766 -- 1826) до М. Покровського (1868 -- 1932). Всі вони пишугь, що московська держава эавдячує своїм народженням татарам. В. Ключевський (1841 -- 1911) пише, що в ХЧІ-ХЧІІІ ст. 57 % московської провідної верстви були татарського походження, а ідею Чінгіс-хана загарбати весь світ дала Московщині її аристократія татарського походження. Перший московський історик М. Карамзін був татарського походження. Силу татарського впливу у щоденному житгі видно з того факту, що москвини молилися в церкві в шапках на голові аж до 1651 року.
У складі татарської держави Московщнна була напівсамостійною (автономною) і тому називалася „Русский Улус". У татарському війську та уряді служило багато москвннів, а в московському війську і уряді -- татар. В Сараї постійно жило багато московських торгівців, вельмож і навіть московський єпископ. Так само і в московських містах було повно татарських торгівців, вельмож, ремісників. Цілком природно вони одружувалися з місцевими людьми, і коли впала Золота Орда, лишилися там, де жили. Таке мирне злиття обох народів московські історики називають „татарським ігом" (ярмом) і пишуть, що москвини збройною боротьбою скинули те ярмо. Це звична московська вигадка. Збройна боротьба була лише участю в боротьбі окремих ханів за владу. Зазвичай, москвини эавжди були на боці того, хто мав більше шансів на перемогу. Коли Золота Орда розпалася, ніяких змін у Московщині не сталося. Всі - і татари, і москвини - лишилися на своїх місцях, на старих посадах. Лише замість хана найвищим володарем став цар. Московський історик свідчить: „Не відділенням від Золотої Орди, не скиненням татарського ні6ито „ярма", але цілковито навпаки - перебранням усього ідейного спадку татар стала Московщина великою потугою"15.
Расова спорідненість татар зпредками москвивіз не лише полегшила та прискорила потатарщення, що просякнуло дуже глибоко всі царини матеріального і духовного життя Московщини. Татарська кров дала лісовому угро-фіннові великий степовий розгін і розмах кочовика та нічим необмежений фанатизм. Ці суперечні властивості: боягузтво і розгін, - виявляються в сучасному москвинові. Він стихійно суне ордою підбивати, грабувати сусідні народи, але поза ордою достоту боягуз. Це бачимо в усій історії Московщини до сьогоднішнього дня. Пізніше домішалася до московської провідної верстви (лише до неі) невелика кількість європейської (української та німецької) крові, але зона розчинилася в морі азійської. Зрештою, татарська доба Московщини тривала вдвічі довше, ніж її „європеїзована" (1709 - 1917) доба. Азійський духовний тип москвина виявнвся надзвичайно стійким. По ХVІІІ ст. дещо змінилися форми, і то лише у вищих верствах, але зміст усього життя Московщини (матеріального і духовного) лишився через усі сторіччя й досі азійським. У ХІХ ст. московська інтелігенція ніби скинула з себе татарський „кафтан" і зодяглася в європейський фрак. Цей карикатурний „истинно русский европеец" панує й дотепер.
Після 1917 р. здавалося, що імперія втратила свою найсильнішу європейську підпору - Україну. Московщнна повернеться до своїх природніх меж ХV сторіччя. Перелякані такою можливістю москвини эаходилися закладати ідеологічно-правні підвалини свого панування в Сибіру, щоб утримати бодай його. Група московських утікачів-професорів (очолив її малорос проф. Петро Савицький) заходилася розробляти доктрину т. зв. євразійства. Євразійці, визнаючи азійське походження московського народу, пропонували обіперти московську фізичну і духовну силу на Азію, на все азійське. Іхній клич: „Москвини, обличчям до Аэії!" означав ще: спиною до Європи. Вони обгрунтували тези, що Московщина є цілковито природньою історичною спадкоємницею політичного й ідейного капіталу Чингіс-хана.
Тим часом новому московському володареві В. Леніну пощастило повернути до імперії її європейську підвалину - Україну. Гострота імперської кризи минула, євразійська доктрина позірно ніби завмерла. Та не минула сама криза, і нова московська провідна верства кинулася поквапно розбудовувати господарство Сибіру, себто здійснювати доктрину євразійців. Розбудова Сибіру потребувала багато праці, і то тяжкої. І соціалістична влада пішла слідами своєї попередниці - монархічної: розбудовує Сибір руками і головою немосквинів. Тепер у Сибіру живе їх значно більше, ніж москвинів. Московщина тисячократно посилила московщення немосквинів, а насамперед - найнебезпечніших ій українців. Але й по тисячократно посиленому за останні півстоліття московщенні читаємо 1967 р. в часописах СРСР тривожні заклики боротися з націоналізмом немосковських народів.
У державних архівах СРСР є безліч офіційних ухвал усілякнх з'їздів, нарад урядів від найвищого - ЦК КПРС, до найнижчих районних, - нищити націоналістів і націоналізм немосковських народів. Але не змосковщили. Чому? Москвин не знає відповіді і не зрозуміє, якщо хтось йому її підкаже, бо не бачить сили національного ДУХУ і ДУШІ немосковських народів. Не хоче вірити, що та сила передається з покоління в покоління, і що старший народ, то незнищимішою є його сила. Цього не розуміють і багато малоукраїнців. Тому доречно буде сказати кілька слів про нашу силу.
Антропологи поділяють народи за походженням на три культурні групи: рільничу, скотарсъку, мисливську. Духовністъ народів цих кулътур помітно відрізняєтъся одна від одної. Українці - народ дуже давньої рілъничої культури. Москвини - народ молодої мисливсъкої. Ці дві культури протистоять одна одній, і ця їхня протиставність заіснувала тисячі років тому, вона виявляється в усіх - без жодного винятку - царинах фізичного і духовного життя обох народів. І власне вона - ця протиставністъ - визначала, визначає і визначатиме всі стосунки між ними через всю історію по сьогоднішній день.
Ми вже згадали, що москвини - азійської раси, а українці європейської. З багатьох фізичних відмінностей згадаємо лише кілька для прикладу. Назагал українці високого зросту (1709 мм), а москвини - низького (1615 мм). Українці мають довгі ноги (54,6 см), москвини - короткі (50,1 см)16. Укрраїнці - кулястоголові (брахіцефальність понад 80), а москвини довгоголові (доліхоцефальність менше 75,9).
Діти від расово споріднених батька-матері успадковують їхні властивості, які передають своїм дітям, онукам, правнукам, якщо й далі поєднуються расово споріднені. Властивості, успадковані від расово неспоріднених батька-матері, вироджуються (дегенерують) у другому, а ще більше в третьому і подальших поколіннях. Діти москвина-татарки чи татарина-московки передаютъ їхні властивості нащадкам, якщо й далі спаровуватимутъся татари-москвини. Але діти москвина-українки, чи українця-московки є типовими покручами (гібридами). Вони даютъ звироднілих нащадків, що мають протилежні властивості, а ті, эаперечуючись взаємно, викликають душевну боротьбу, душевний безлад, що часто кінчається трагічно17. Переконливі приклади цього читач знайде, дослідивши життєпис та твори тих московських письменників, в жилах яких тече частина немосковської (української) крові. До речі, всі більші московсъкі письменники, музиканти, митці не є питомими москвинами. Чимало з них не мають ні краплини московської крові, а дехто кінчав життя трагічно, бо їхня немосковська душа не витримувала московського духовного ґвалту, наприклад М. Гоголь. Психологічний аналіз життя і творів московських письменників, митців-покручів, дав би тисячі конкретних доказів згубності кровного змішування азіатів (москвинів) з європейцями (українцями).
Дуже промовистим для соціолога є той факт, що московсько-українські шлюби були лише серед інтелігенції та напівінтелігенції. Український же простий народ - надто селяни - інстинктнвно уникали шлюбу з москвинами. Вони бридилися всім московським. Коли московський уряд привіз із Московщини в ХVІІІ-ХІХ ст. сотні тисяч москвинів і оселив їх в Україні окремими селами поміж українськими, за кількасот років там не було московсько-українських шлюбів. Українські села, озброївшись сокирами, вилами, виганяли 1917 р. з України такі московські села, хоч москволюбний уряд УНР боронив тих зайд. Так само і московські „деревни" виганяли з Московщини (Саратовщини) тамтешні українсъкі села. Московський уряд не боронив тих українців, навпаки - сам виганяв.
Московський уряд, заселюючи Сибір, розміщував упереміш москвинів і українців, щоб створився „единый русский „народ (як бачимо, ідею „единый советский народ" позичила московська „демократія" у своєї аристократії. Лише аристократія була чесніша: казала відверто „русский", а не ховалася за личиною „советский"). За кілька років українці скупчувалися на одному боці села, а москвини - на протилежному. Звнчайно на суміжних між двома народами територіях утворюються говірки э мішаних двох мов. Наприклад, українці на суміжжі польському, білорусъкому, словацькому мають мішані говірки. Але на московському - як ножем відтята - відрубність, ані натяку на змішання мов. На московсько-українському суміжжі українські села і московські „деревни" були двома цілковито протилежними світами фізично і духовно. Між ними не згасала взаємна неприязнь, ворожнеча. Так саме життя довело не лише непримиренну різницю, але й протиставність народів московського й українського.
Свій назбираний століттями життєвий досвід народ висловлює у прнказках та приповідках. Український народ каже: „На базарі не було людей, а самі жиди та москалі"18. Є сотні подібних прикаэок19. У т. зв. УРСР видано велику збірку українських і „українських" приказок. Московська влада не дозволила надрукувати там жодної пратимосковської.
Та не лише український народ, а й чужинці, які пізнали духовність московського народу, говорять те саме. Французький історик зауважує: „Москвин не має найвартнішого, що має людина - це здібності відчувати моральне добро і зло. А ця здібність є основою всієї людської культури. Отже, москвини не є ще людськими істотами" (Ю. Міхелет).
Зрештою, і самі москвини зіэнаються, що... „Ми, москвини, ані східний, ані західний народ; ми - якасъ нісенітниця"20.

Головна     Бібліотека     Історичні статті     Голодомори на Павлоградщині   Письменники Краю  Світлина   Постаті   Знахідки   Регіон   Мегаліти Павлоградщини    Контакт