|
УКРАЇНСЬКЕ СЕЛЯНСТВО:
КРОВ НА ТЕРНИСТІМ ШЛЯХУ
До річниці Великого
Богданівського повстання 1930 року.
Люди дорослі пам'ятають такий розділ у
підручнику "Истории СССР": "Триумфальное шествие Советской
власти"… У ньому дітям розповідали, як радісно зустріли "Вєлікую
Актябирьскую сацилістіческую рівалюцию" в національних "окраінах"
Московської імперії.
Брехали діткам "таваріщі учьониє, даценти с кандідатамі". Брехали
примітивно і нахабно. Ось тому докази:
У виступі 29.04.1918 р. на ВЦВК Ленін визначив класового ворога на селі:
"…Мєлкіє хозяйчікі, мєлкіє собствєннікі, нам с етімі собствєннічкамі,
с хозяйчікамі придьоться вєсті самую рєшитєльную, беспощадную борьбу"...
Почали з дискримінації селян під час виборів до Рад. Представництво робітників
до вищого законодавчого органу становило 1 від 25 тисяч, а один селянський
депутат обирався від 125 тисяч, тобто, 1 до 5. Про який "братній
союз робітників і селян" могла йти мова?
Розпочалося систематичне поетапне знищення більшовиками селян - своїх
союзників у боротьбі проти поміщиків. При цьому, Ленін вважав 60% українців
"куркулями". Ось періоди знищення "куркулів" в Україні:
- за 1918 рік кількість "куркульських господарств" зменшилась
на 2/3, конфісковано землі 50 млн. десятин;
- в 1920 році "куркулів" залишилось близько 1 млн.;
- в 1923 році в Україні було покінчено з "куркульством".
Між останніми двома пунктами були роки 1921-22-й - ґенеральна репетиція
Великого Голоду 1932-33 рр. в Україні!
За союзників у боротьбі з "куркулями" Ленін брав "дно"
сільської громади: іншої опори більшовики на селі не мали. Своїми декретами
від 27 травня 1918 і 6 січня 1919 років більшовики розв'язали збройну
боротьбу в українських селах, в кожному з яких лилася кров. А продзагони
відвантажували зерно в Росію. Репресії і голод покликані були найактивніших)
знищити, а решту перетворити на покірних кріпаків.
В Україні голодомором вирішували більш широке питання: вбити будь-яке
прагнення до незалежності, тобто, знищити носіїв національно-визвольного
руху: закорінене в рідну землю селянство та закорінену в рідний народ
інтеліґенцію.
ВІЙНА З НАРОДОМ УКРАЇНИ.
ОКУПАЦІЯ
"Наши военные действия этого периода
можно уподобить борьбе льва с тучей комаров: удар лапы льва либо рассеивал
тучу без особого вреда для неё, либо приходился впустую, а туча собиралась
в другом месте. Постепенно начало создаваться представление, что кроме
очистки тех или иных районов от бандитов, необходимо ещё обеспечить эти
районы за собой. Но как, какими силами и с какой целью? Так постепенно
родилась идея окупации как меры, соответствующей и закрепляющей достигнутые
успехи…" (Н. Какурін, "Організация борьби с бандітізмом",
(журнал "Воєнная наука і революция", 1922, кн.1. С.93.
Народження "ідеї окупації" було легким, бо відповідало злобі
дня і природнім потребам "визволителів": "На просьбу обеспечить
Конармию достаточным количеством фуража, Склянский (заступник Л. Троцького)
лишь развёл руками: - Что не могу, то не могу. Плохо с продуктами и фуражем.
Все запасы исчерпаны" (Будённый С.М. Пройденный путь. Кн.3 С.165.)
І ще одна цитата, з більш авторитетного джерела:
"Т. Склянский! … Наше военное командование позорно провалилось, выпустив
Махно… и теперь еще более позорно проваливается, не умея раздавить горстку
бандитов… И хлеб, и дрова, все гибнет из-за банд, А МЫ ИМЕЕМ МИЛЛИОННУЮ
АРМИЮ…" (Ленін - Склянському, 6 лютого 1921 р.В.И. Ленин об Украине.
К., 1978. Ч.2-я.С. 383-384).
Фактично ж, в Україні дислокується ПІВТОРАМІЛЬЙОННА ОКУПАЦІЙНА армія РСФРР
з конкретними завданнями: винищити "горстку бандітов" і забезпечити
вивезення "хлєба і дров"! І виконуються ці завдання В ТАКИЙ
СПОСІБ, що масово демобілізовані червоноармійці, які повернулися додому,
в Україну, - за зізнанням В. Леніна на Х з'їзді РКП(б) 8-16 березня 1921
р., "дали повстанческий элемент в невероятном количестве"!
(Звіт про політичну діяльність РКП(б). Ленин В.И. ПСС. Т.43. С.24).
Все це вже неможливо визначити як "горстку
бандітов"! Явище повстансько-партизанського руху в Україні, що розпочалося
в 1918 році, було масовим, всенародним, антибільшовицьким і антимосковським
НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИМ РУХОМ, хто б і як не намагався це замаскувати!
І ніякий військово-політичний терор окупантів і власних зрадників не спромігся
цей опір знищити.
Восени 1920-го Ф. Дзержинський в листі з Харкова скаржиться Леніну: "Громадной
помехой в борьбе - отсутствие чекистов-украинцев". Не йшли українці
на катову роботу… Не виключенням були й селяни Павлоградського повіту.
Правду кажучи, немарно "лєґєндарний герой" громадянської війни
М. Фрунзе вважав українського - Павлоградського в т.ч., - селянина "социальной
базой для політічєского бандітізма". Тільки за 1921 рік українськими
повстанцями Павлоградщини здійснено 142 напади на продзагони і 197 - на
підприємства.
Навіть, коли вийшов за кордон Нестор Махно, коли було "вичищено"
з більшовицької партії 170 тисяч "неправильних" комуністів,
навіть за наявності такої надпотужної окупаційної сили, опір лише змінював
форми і способи. Масовий спротив "горсткі бандітов" - українського
народу - потребував інших: масовіших, кардинальніших засобів:
НЕ ПРИДУШЕННЯ, а ВИКОРІНЕННЯ…
Ось дуже виразні дані з доволі приблизного (за визнанням самих авторів)
джерела: "Год борьбы с голодом 1921-1922. Через делегатов VII Всеукраинского
съезда Советов всем трудящимся отчет Центральной комиссии по борьбе с
последствиями голода при ВУЦИКе. - Харьков, 1923. - С. 28-30"):
"На Украине голод охватил СПЛОШЬ ПЯТЬ ЮЖНЫХ ГУБЕРНИЙ. (Саме тих -
повстанських, "махновських"!). В январе 1922 г. голодало 1.900
тыс. человек, в апреле - 3.200 тыс., а в июле 3.800 тыс., что составило
тогда 40% населения этих губерний… ПО САМЫМ НЕПОЛНЫМ ДАННЫМ, на почве
голода болело 280 тыс. человек, А ТИФАМИ И ХОЛЕРОЙ - 350 тыс." (Нагадаємо
широковідомий факт, що повсталі селяни Тамбовщини - "антоновци",
за наказом Тухачевського були винищені ОТРУЙНИМИ ГАЗАМИ артилерією карателів.
ЯК САМЕ В ОХОПЛЕНІЙ ПОВСТАННЯМИ УКРАЇНІ 1922 РОКУ БОРОЛИСЯ З ТИФАМИ І
ХОЛЕРОЮ - ЛЕГКО СОБІ УЯВИТИ! )
Зверніть увагу на повіти, що будуть названі нижче у звіті: це - базові
терени українського повстанського руху 1918-1921 р.р.:
"В г. Мариуполе Донецкой губ. за первые шесть месяцев 1922 г. родилось
281, а умерло 2931.., в Керменчикской волости Юзовского уезда родилось
49, а умерло 310; по всему Юзовскому уезду родившихся 854, а умерших 2194.
Губернии Донецкая, Екатеринославская и Запорожская в 1922 году дают наибольшую
убыль населения".
З Доповідної записки Катеринославського губвиконкому Централь-ній комісії
по боротьбі з наслідками голоду: "Общего населения мы имеем - 3.115.176,
из них взрослых - 1.566.689, детей - 1.548.487. …Голодающих зарегистрировано
на 1 апреля 1923 г. 579.747, из них детей - 309.332, взрослых - 264.415.
…Мелитопольский округ: общее количество населения - 559.360 душ; из них
голодающих - 256.125. По нашим данным… положение Мелитопольского округа
сносное…"
Інакше і бути не могло: Мелітопольський округ - ледве не головна з багатьох
повстанських баз на Катеринославщині. Засіб ВИКОРІНЕННЯ було винайдено
і успішно вживано…
МОСКОВСЬКА САРАНА
Після розгрому барона Вранґеля військові
з'єднання Південного фронту не збиралися виїжджати з місць своєї дислокації.
Навпаки, військові частини 4-ї Кавказської дивізії, 1-ї Кінної армії,
2-ї уркестанської дивізії й 30-ї Іркутської стрілецької дивізії з'єдналися
з робітничими загонами з Росії, що займалися вивезенням хліба з України,
і 1921 року утвори-ли від сіл до губерній військово-окупаційні адміністрації.
За підтримкою названих військових сил на Катеринославській губернії було
організовано "172 оперативних загони і 53 загони самооборони комнезаможей".
Отже, на початку 1921 року в Катеринославській губернії було впроваджено
військовий стан. Проти кого? Але ж вороги революції були вигнані з України
і з Росії!
Російські більшовики, за підтримки солдат
Красной "Рабочє-Крєстьянской" Армії оголосили війну повсталому
українському селянству, в т.ч., Катеринославщини. Постій реґулярних військ
сам по собі вже був КАРАЛЬНОЮ АКЦІЄЮ. Централізоване постачання практично
припинилося, а на потребу тільки 1-ї Кінної армії у складі 34385 чоловік
та стількох же коней ДЛЯ ДОБОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ здиралося з селянства,
мінімум: 17 тонн хліба, 21 тонна вівса, близько 25 тон сіна тощо.
В Павлоградському повіті була розташована 30-та Іркутська стрілецька дивізія.
В Богуславі стояла 4-та дивізія 1-ї Кінармії на чолі з майбутнім маршалом
С. Тимошенком. В с. Булахівка "зачищав" українське селянство
88-й Красноуфімський стрілецький полк 30-ї дивізії. Завданням цієї потуги
було: вогнем і мечем придушити повстання селян (і не тільки знаменитої
"Павлоградської сімки" махновців, і не тільки петлюрівців, але
й демобілізованих українських ЧЕРВОНОАРМІЙЦІВ!) - проти більшовиків. Насамкінець
1921 року зусиллями туркестанських і кавказьких ескадронів та інших каральних
підрозділів 30-ї Іркутської дивізії повстанський рух на Павлоградщині
було придушено, але не винищено. Однак, щоби закріпити пановання більшовицької
Росії в Україні, було прийняте політичне рішення: всі військові з'єднання
Південного фронту, яким командував М. Фрунзе, лишаються на території України;
Михайло Фрунзе призначений ЗАСТУПНИКОМ ГОЛОВИ РАДНАРКО-МУ "НЕЗАВИСИМОЙ
СОВЕТСКОЙ УКРАИНЫ", фактично - військовим генерал-губернатором УСРР
- до 1924 року. Саме того року робітничо-селянський Уряд СРСР за "боротьбу
з бандитизмом" в нашій з вами Україні нагородив М. Фрунзе другим
орденом Бойового Червоного Прапора…
То ж зрозуміймо: не було ніякого "тріумфального шествія Вєлікава
Актября", особливо - в нових національних державах, в т. ч., в Україні.
Опір тривав - активний або пасивний - ЗАВЖДИ і ПОВСЮДИ. Опір тривав, доти,
доки було кому опиратися.
І вистачало 5-10-15-ти років ТИМЧАСОВОГО ПОСЛАБЛЕННЯ НИЩЕННЯ НАЦІЇ, аби
підростали нові покоління, і національно-визвольна боротьба, міняючи форми,
методи, засоби - тривала…
У січні 1928 року Сталін і його Політбюро винаходять "надзвичайні
заходи" із експропріації "куркульського" зерна. Одним махом
було конфісковано близько 2,5 млн. тон (вже не пудів!) хліба. Для реквізицій
по селах України Сталін направляє 30-ти тисячну армію молодих активістів.
Вони організовують у селах "трійки", які повністю перебирають
владу до своїх рук. Центром їх атак стає середняк - лише він має найбільше
зерна.
Юридичною базою чергової сваволі була стаття 107 КК, що передбачала тюремне
ув'язнення або конфіскацію всього майна у осіб, які НЕ ПРОДАЮТЬ зерно.
Ця стаття стала інструментом вибивання коштів на капітальне будівництво
важкої промисловості. Вона знову несла горе і сльози незчислимим масам
селянства, недовіру до більшовиків та їхньої ідеології.
НЕСКОРЕНІ
Не всі селяни утікали в міста, йшли слухняно
в колгоспи. Значна їх частина чинила відчайдушний опір насильству. Сотні
повстань спалахнуло в цей час по Україні. Не оминули вони і наші землі.
Так, 1929 року в м. Павлограді була утворена підпільна організація, що
мала свої осередки в Павлоградському, Петропавлівському, Юріївському та
Близнюківському районах Павлоградської округи. Керували організацією 16
чоловік. Серед них Олексій Кравченко, колишній офіцер Пазін, Тимофій Лиман,
Максим Сисоєв.
Всього в організації було 210 підпільників.
Що примусило селян виступити проти радянської влади? Ось дуже виразний
архівний звіт про хід слідства, де чітко визначено в протоколах допитів
і ці причини, і вимоги повстанців-підпільників (мовою ориґіналу, лише
з виправленням орфографічних і пунктуаційних помилок):
"В организацию было вовлечено 16 чел., из коих активными являлось
9 сел. Из них:
1. Сыновей кулаков ……………………………. 4.
2. Середняков …………………………………... 3.
3. Бедняков ……………………………………... 1.
4. Служащих (секретарь с/совета,
сын бывш. почетного гр-на ………………….... 1.
5. Бывш.членов КСМ ………………………...... 2.
6. Бывш.членов КПбУ ………………………..... 1.
Политическая установка этой организации явствует из по-казаний КРАВЧЕНКО
Алексея:
"Я решил, что Соввласть для крестьян неприемлема, что нужно такой
строй, при котором каждый крестьянин мог бы беспрепятственно распоряжаться
и развивать своё хозяйство, отсюда я сделал вывод, что с Соввластью необходимо
бороться организованным путём - созданием такой организации, каковая с
оружием в руках восстала бы против ныне существующего строя… К работе
организации привлечены были не только кулаки, но и середняки, и бедняки.
Об'ясняется это тем, что крестьянство в целом, независимо от социальной
прослойки, недовольно Соввластью, как я, так и большинство крестьян, стоят
за то, чтобы каждый крестьянин самостоятельно мог заниматься своим хозяйством
и чтобы над ним не было насилия, иначе говоря, все за индивидуальные хозяйства.
У нас на селах насильно заставляют вступать в коллективы и СОЗы. Этим
об'ясняется, что и бедняки, арестованные по нашему делу, узнав от меня
или КРАВЦА Семёна о существующей организации, или, верней, о тенденции
с нашей стороны к организации, выразили готовность участвовать в ней.
Определённой программы и строгого плана работы организации - у меня не
было. Нашей задачей было вербовать людей в организацию, связаться с другими
селами, округами и с Красной Армией, а в конечном итоге - восстание против
Соввласти. Я лично мечтал о власти без коммунистов".
Такого рода кулацкая организация создалась в 1929 году в результате введения
новых методов хлебозаготовок и охватила своими ячейками Павлоградский,
Петропавлов-ский, Юрьевский и Близнецовский (Близнюківський - Ред.) районы
нашего округа…
По показаниям обвиняемых, борьба эта должна была вестись "За свержение
Советской власти и за установление республики, власть в которой будет
принадлежать выборным от всех слоев населения и при которой будет частная
собственность на землю. Земля всяких Совхозов, Колхозов и коммун будет
распределена поровну между всеми. Так знакомили нас с программой организации,
целями её и задачами…" (Показания КРАВЦА Петра).
Організація у лютому 1929 року була розгромлена. Тільки в одному Павлограді
було заарештовано 79 чоловік. Слідчі органи притягнули до відповідальності
всіх 210 учасників підпілля. Суд Надзвичайної сесії приговорив:
- до смертної кари - 27 чоловік,
- на різні терміни позбавлення волі - 123 чоловіка,
- решту засуджено умовно.
Боевые настроения кулачества не оставляли их даже после ареста. На предварительном
следствии оно нашло свое отражение в показаниях руководителя организации
бывш. офицера ПАЗИНА:
"Сейчас вы обезоружили, вы арестовали всех и, вероятно, всех физически
уничтожите. Но думаете ли вы, что убив нашу группу, вы убьёте движение,
которое происходит сейчас по всей стране?.. Вы его не убьёте, и я говорю,
что стоит лишь осложниться международному положению, стоит лишь услышать
о том, что на границе России неладно, что-нибудь да будет. По многим местам
найдётся много людей и всех их не уничтожите… Наконец, если восстания
не будет нигде, то борьба с вами не прекратится. Есть еще много средств
борьбы. Ничто лучше соломы не горит…"
Офіцер Пазін не помилився - боротьба не
скінчилася. Але він навіть уявити не міг ні планованих засобів, ні масштабів
застосуванніх цих засобів ВИКОРІНЕННЯ більшовиками українського селянства,
українського народу, найпрацьовитіших верств інших народів.
Промайнули вже десятиліття. Коли весною їхатимете трасою на Київ, де побачите
великі розлогі поля, засіяні озиминою, вийдіть і уважно погляньте: досі
ще можна побачити заорані часом і невдячними нащадками десятки горбків
- там стояли сотні, тисячі хат, а в них жили українські селяни - сотні
тисяч, мільйони… Нині вони стали травою, деревами, такою коханою ними
землею, що й дотепер родить пшеницю і всяку пашницю…
На їх місце під сонцем привезли десятки тисяч сімей з Московщини. Як сказано
в Апокаліпсісі, "Не всі з нас помруть, але всі переміняться"…
Ті, хто пережили той жах, і вижили, - такий справді перемінилися. Це відтоді
колгоспник і злодій стали словами-синонімами. Це відтоді селянин розлюбив
свій найдороцінніший скарб - землю. Свою землю. Це відтоді виправити із
рідного села подалі дітей та онуків стало метою всього життя батьків і
дідів. Це тоді ми втратили основу української нації - селянство, яке наче
птах Фенікс, відроджувалося з попелу найжахливіших згарищ, ті із себе
відроджувало провідні верстви, що бувало, зраджували свій народ, а бувало,
гинули до останнього, захищаючи корені своєї нації…
Тому-то й бачимо нині селянство України байдужим, розчарованим, деморалізованим.
Люди не вірять владі. Люди не вірять у себе. І лікі від цього - не тільки
щорічна данина пам'яті нашої жертвам національно-визвольної боротьби українського
селянства, але й повноцінна Національна програма відродження українського
села.
Що треба, аби ця програма виникла і запрацювала? Політична владна воля
Президента. Перший крок на шляху - розпуск Верховної ЗРади - вчинено.
А чи потрібна нам наступна? А чи не краще без 450-ти дармоїдів вартістю
в два мільярди гривень на рік? А чи не краще ці кошти і спрямувати на
відродження українського селянства?.. Серйозні питання! І саме Президенту
шукати відповіді треба не де-інде по "Національних Інститутах Демократії",
а у своїй хаті - запитуючи у власного народу: що нам важливіше - Українське
Село а чи чергова Верховна ЗРада?
Богдан bohdan162005@ukr.net
|
