Один з маловідомих, а краще сказати - зовсім невідомих, героїв боротьби за свободу нашого народу - полковник Самарської Паланки Василь Журба. Хто він був? Звичайно, Журба - це не справжнє його призвище. Як відомо, на Січі давали друге, так би мовити, призвісько - псевдо, після успішного вишколу та кількох років участі у військових діях в якості джури. І Журбою називали людей мовчазних, трохи наче зажурених, хто завджи робить свою роботу мовчки... Такі висновки ми можемо зробити з його другого - запорізького призвища.
Як свідчать документи Павлоградського історико-краєзнавчого музею, спогади О.Г. Полового, нащадка полковника Самарської Паланки 1768 року Дмитра Полового, він мав свій зимівник на схід від сучасної Васильківки (нині - райцентр на Дніпропетровщині). 1 жовтня 1774 року на козацькій раді в Олефірівці його обрано полковником. За які заслуги наше самарське лицарство довірило таку владу? (а влада полковника тоді була дійсно безмежною, над ним були тільки кошовий та Січова Рада!)

За свідченням, зокрема, Фєодосія Макаревского, який у своєму історичному огляді церков Катеринославськой єпархії, Василь Журба приймав найактивнішу участь у війні Ємельяна Пугачова (якого в наших краях звали Омельком Пугачем). За російськими дослідниками Пугачовського "бунту", у війську Пугача Василь Журба командував всіма запорозькими козаками, а їх там було немало. Особливо вони відзначились при взятті Камишина 11 серпня 1774 року. Не станемо зупинятись на причинах війни, але запорізькі козаки виступили тоді надійними союзниками своїх послідовників. Влада намагалась використовувати проти них саме неруський елемент: в наступній битві на річці Пролєйкє проти повстанців воювали 500 солдат регулярної армії, 1 тис донських козаків та 3 тис калмиків. 25 серпня стався останній бій повстанців з військами під командуванням Міхельсона коло Сальникового заводу.

Журба вирушив додому незабаром після битви при Камишині. Бо той же Фєодосій Макаревській в своєму Статистическом описании Катеринославской губернии (стор. 411) каже, що в серпні Василь Журба вже був у Старій Самарі (нині - "Навамасковск"). В паланці він підняв повстання проти царських московських військ. Стара Самара разом з слободою Орлів Кут (тепер с. Орлівщина) була оточена військами, полонених повстанців садовили на палі. Макаревський на відміну від інших історичних джерел дещо пом'якшує ці сцени

"..Въ августе месяце 1774 года одинъ изъ такихъ злодЪевъ, именующий себя полковникомъ, Василій Злой, онъ же Журба, появился въ Старой СамарЪ. Одинъ слухъ объ этомъ взволновалъ народъ и проювелъ всеобщж переполохъ. Самара была оцеплена и окружена карантиномъ: никому не было свободнаго ни входа въ город, ни выхода; въ городи начались допросы и розыски, отъ которыхъ народъ не скоро могъ успокоиться и придти въ себя!"

В місті почались розшуки Василя Журби... Та йому вдалось втекти. Василь Журба діє, організуючи загони проти московських військ, спираючись на підтримку українського населення, незадоволеного космополітичною політикою Катерини ІІ та утисками люду. Про це свідчить ось такий документ (Ф. Макарєвскій, стор. 411)

"Вь ноябръ 1775 г. Бахмутскаго уЬзда, ведомства Деркульскаго духовнаго Правленія, слободы Староайдарской священникъ Стефанъ Воскобойниковъ, по секретному распоряжению Азовской губернии губернатора Черткова, взятъ въ Бахмутскую Провинциальную Канцелярію къ допросу и после допроса подъ карауломъ, какъ уголовный преступникъ, отправленъ въ Булевскую крепость за то, что "передерживать у себя заведомо бывшаго и истребленного государственного злодея и бунтовщика Пугачева партии, называющего себя полковникомъ, Василия Злого, онъ же Журба" (зараз місто Бахмут називається Артьомовском )

Згодом місто Стара Самара була зухвало перейменована у Навамасковск, події в Старій Самарі відзначились в новому гербі м. Навамасковска - зламаною козацькою шаблею, як символ перемоги над тим повстанням.

Зустрічаючи великий опір, полковник Журба переносить свої дії у Землі Війська Донського та на Слобідську Україну в Воронежчину, де створює нові партизанські загони аж до кінці 18 сторіччя. В народній творчості московців він називається Васілієм Злим. Подальша доля нашого земляка невідома, але данних про його знищення московськими військами нема.

Використані матеріали : "Радута з історії Самарської Запорозької Паланки" Половной О. Г. Павлоградський краєзнавчий музей. арх № 9828

Короткий Довідник з історії України. І. Ф. Курас М.О. Багмет І.І. Федьков. Вища школа 1994р

"Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии" Ф. Макаревский 1840 р.

В. І Буганов "Емельян Пугачёв"