Головна Книгосхов / Толока / Історичні статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Регіон / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Московський патріархат на Присамар'ї / Нумізматика  / Лозівський історичний клуб / Гостьова книга / Форум / Контакт /Дзеркало сайту /

Яків Омелянович Cич - народився 1886 року в селі Бандурка Катеринославської губернії. Працював управителем Глодоської двокласної школи, "де дуже вміло переводив українську освідомлюючу працю як у школі, так і в Глодосах за допомогою своєї дружини учительки Віри Михайлівни. 1914 року вчитель Сич не використав право відстрочки від служби і пішов до війська. Закінчив школу прапорщиків. Призначення отримав на австрійський фронт, де потрапив у полон. Першим у таборі полонених "Йозефів" розпочав національно - освідомлюючу працю серед старшин-українців. Очолюваний ним гурток діяв нелегально ще з 1915 року з огляду на вороже ставлення інших офіцерів царської армії. Відкриту активну роботу група почала з червня 1917 року. З великими запалом, поруч із Василем Проходою, Петром Ґанжею, Миколою Банком, Миколою Букшованим, читав лекції з української історії та історії літератури. Разом з Проходою і Букшованим був членом редколегії табірної газети "Наш голос". Рада гуртка - голова Петро Андрійович Ганджа, заступник голови - прпорщик Дмитро Скаржевський, скарбник - Микола Букшований, бібліотекар - Яків Сич, писар - Василь Прохода.

Українські військові просвітяни

Старшини-організатори українського національного руху в таборах військовополонених Австро-Угорщини

В липні 1917 року останні росіяни залишили табір, а 12 серпня 1917 року табір Йозефів було перетворено на табір українських старшин.

з книги "Тернистий шлях кубанця Проходи" Роман Коваль, Київ-Вінниця 2007

 

 

 

    

 

 

Hosted by uCoz