Махно Нестор Іванович - [14(26).10.1888;
.за інш. данними 17(29).1889; - 25.7.1934; за ін. дан., 71934]- український
повстанський отаман, один з лідерів анархістського руху в Україні. Народився
у с. Гуляй-Полі Катеринославської губ. (тепер Запорізька обл.). Деякий
час навчався у гуляйпільській початковій школі. В 1906 став членом анархістської
організації «Спілка бідних хліборобів», що діяла на Катеринославщині.
В 1906-08 р , за участь в експропріаційних акціях кілька разів заарештовувався
поліцією. В березні 1910 Одеський військово-окружний суд засудив Махно.
посмертної кари, яка незабаром була замінена
довічною каторгою. У1911-17 М. був ув'язнений у Бутирській тюрмі в Москві.
Після Лютневої революції 1917 у Росії М. у березні 1917 М. повернувся
на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий
діяч. Став одним з ініціаторів заснування Селянської Спілки, очолював
місцеву раду робітничих і селянських депутатів та профспілку деревообробників
та металістів. Створена М. місцева адміністрація провела розподіл маєтностеи
великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців
значно підняти заробітну плату робітникам. В кін. 1917- поч. 1918 Махно
сформував «селянські вільні батальйони», які розпочали боротьбу проти
козачих частин з Південно-Західного і Румунського ф-тів, які намагалися
через територію України пробитись на Дон і приєднатись до військ ген.
О. Каледіна. Наступ в березні 1918 німецько-австрійських військ (після
укладення Берестейського миру 1918) примусив М. виїхати з України. Деякий
час він перебував у Таганрозі, Ростові-на-Дону, Царицині, Астрахані, Саратові
і Москві. Влітку 1918 Махно знову повернувся в Україну, де організувавши
невеликий повстанський загін, розпочав боротьбу проти влади гетьмана П.
Скоропадського. В серед, грудня 1918 М. уклав угоду з керівництвом Дерикторії
УНР, яка виявилася недовготривалою. В грудні 1918 загони Махно перейшли
на сторону більшовиків і захопили разом з червоноармійцями Катеринослав.
Проте вже 31.12.1918 частини Армії УНР під командуванням Самокиша звільнили
місто. З поч. січня 1919 ц, Махно розпочав боротьбу проти денікінців,
військ Дерикторії та Антанти. Очолював бригаду у Першій Задніпровській
дивізії (ком. П. Дибенко), до складу якої входила частина от. М. Григор'їва.
Ідейне обгрунтування махновського руху в 1918-20 здійснювала українська
анархістська організація «Набат» (створена в 1918), що висунула лозунг
проведення «третьої соціальної революції». М., перебуваючи під впливом
ідей анархізму виступав проти будь-якої форми влади (ідея «вільних рад»
та «безвладної держави»), забезпечення життя трудівників на основі безпартійності
та безвладдя. М. в умовах протиборства двох сильних противників в Україні
намагався стати «третьою силою» проряд з Директорією і більшовиками. Спроба
більшовицьких органів влади втілити «політику воєнного комунізму», проводити
продрозкладку, насильно створити перші колективні господарства та комітети
бідноти, викликала опір серед українського селянства і привела до антибільшовицьких
настроїв у махновських військах. У червні 1919 М. об'єднавшись з армією
М. Григор'їва відкрито виступив проти радянської влади. На поч. вересня
1919 Махно завершив переформування своїх загононів, які було перейменовано
в «Революційну повстанську армію України» (махновців; нараховувала бл.
80 тис. бійців). З літа 1918 М. вів переговори з С. Петлюрою про спільну
боротьбу проти більшовицької влади та денікінців в Україні, що завершились
укладенням 20.9.1919 у Жмеренці договору між командуванням Армії УНР і
махновцями. Протягом вересня-жовтня 1919 війська М. вели бої проти А.
Денікіна, знищюючи окремі частини та руйнуючи тилові комунікації. Повстанські
загони зайняли Катеринослав, Гуляй-Поле, Олександрівск, Маріуполь, Нікополь,
Мелітополь, Бердянськ. Проти Махно денікінське командування було вимушене
кинути свої кращі сили на чолі з ген. Я. Слащовим і от. А. Шкуром. В кін.
1919 - на поч. 1920 проти повстанців були стягнуті великі сили радянських
військ під командуванням Й. Якіра. Частини РСЧА вели бойові дії не тільки
з загонами Махно, але проводили жорсткі каральні операції проти місцевого
населення, що співчувало махновцям. Махно відповідав знищенням окремих
червоноармійських підрозділів, ліквідацією комнезамів і місцевих органів
більшовицької влади. Під час наступу військ П. Врангеля у вересні - жовтні
1920 М. знову пішов на зближення з більшовиками 2.10.1920 уклав у Старбільську
воєнно-політичну угоду з командуванням Південного фронту (ком. М.Фрунзе).
В ході Перекопсько-Чонгарської операції Червоної Армії махновські загони
першими форсували Сиваш. Відразу після розгрому військ Врангеля, радянське
командування, порушуючи підписану угоду, розпочало рішучу ліквідацію частин
свого недавнього союзника. З кін. листопада 1920 до серпня 1921 М, вії
виснажливу і запеклу боротьбу проти більшовицької влади, здійснивши ряд
повстанських походів по Азовському побережжі на Дон і у Поволжжя. 28.8.1921
М. разом з 77 бійцями перейшов кордон з Румунією. Деякий час М. жив у
Бухаресті, згодом у Варшаві. У вересні 1923 М, був заарештований польською
владою. Під час судового процесу в грудні 1923 був звинувачений у веденні
переговорів з радянськими дипломатичними представниками, на яких обговорювалися
питання про можливість підняття повстання в Західній Україні з наступним
приєднанням цієї території до УРСС. У кін. 1923 М.був«за неясністю доказів»
звільнений. М. з сім'єю спочатку оселився в Торуні, згодом - у Данцігу
(тепер Гданськ, Польща), де постійно перебував під наглядом поліції. В
квітні 1925 переїхав до Парижа, де жив у Венсені. М. підтримував активні
зв'язки з міжнародним анархістським рухом, друкувався в «Анархическом
веснике» та «Деле труда». Помер у Парижі. Урну з прахом М. було замуровано
в стіні комунарів на кладовищі Пер-ля-Шез.
"Довідник з історії
України" том 2, Київ, 1995 рік
|