Сергій Єфремов у формі полковника словацької армії

    Єфремов Сергій Федорович (нар. 1983 р._- помер після Другої Cвітової війни у США) - активний учасник національно-визвольних змагань, племінник Петра і Сергія Олександровичів Єфремових, свідомий українець, офіцер, син Федора Єфремова. Виступав разом з членами відновленної «Просвіти» Ю. Павловським, І. Трубою, В. Благонадежиним, Ф. Дубовим на Святі волі в Катеринославі, організованому Товариством українських поступовців, яке відбулося в кінотеатрі «Колізей» 12 березня 1917. Є. Вировий так описував виступ Єфремова на Святі волі в Катеринославі: «Офіцер С. Ф. Єфремов, що стояв на трибуні на милицях, гаряче закликав до організації українських військових легіонів. Вже тричі поранений він говорив, що ладен ще хоч би й рази пролити свою кров за волю України». (До речі, це єдиний випадок, де в пресі подано два ініціали Єфремова, що дозволило нам визначити його як сина Федора Єфремова). Виступав також на губернському з'їзді Селянської спілки в грудні 1917.
    Відстоював ідею націонал військових сил. Ось уривок з пролу з'їзду Селянської спілки 3, 6, 8 грудня 1917:
    Голова зборів: «Позаяк вже темно і голосувать не видно, прохаю вислухати привітання від гайдамаків». Слово належить Єфремову (З'їзд зустрічає його оплесками). Він каже: «Прохаю Вас вислухати мене! Ваші діти вітають Вас зараз і говорять, що їх мета зорганізуватись в єдине міцне військо, котре буде забезпечувати всі здобутки революції і кістками ляже, а збереже Україну від усякої ганьби. Нас же мало, але слава про нас іде далеко. Ви чули, що робилось в Одесі, — і тілько гайдамаки спасли спокій. Я рішуче Вам заявляю, що поки ми існуємо, ми не дамо, щоб хто-небудь ганьбив інтереси трудящого люду». Гучні оплески і крики: «Слава! Слава! Слава!» Далі Єфремов додає, що окрім його, обрано 5 чоловік, представників, котрі все розкажуть» («Селянська спілка». — 1917. — 22 грудня. — № 84).
   У 1917 Є. — голова Української Військової Ради Катеринославщини, делегат 1 і 2-го військових з'їздів у Києві.
    У грудні 1917 очолював опір гайдамаків і вільних козаків більшовицькому перевороту в Катеринославі. 28 грудня 1917 як гайдамацький полковник Єфремов з тривогою сповіщав міську думу, що біля вокзалу відбувається бійня — б'ють вільних козаків. Єфремов вимагав від думців, щоб вони негайно добилися перемир'я, висунув ультиматум, що коли протягом 20 хвилин не буде досягнуто угоди про перемир'я, то він змушений буде віддати наказ направити гармати не лише на Брянський завод, але і на місто. (ДАДО. Ф. 469. — Оп. 1. — Спр. 24. — Арк. 459. Див. також: Борщевский В.Я. Рабочий класс и советьі Донецко-Криворожского бассейна в Октябрьской революции // Дніпропетровськ. — 1962. — С. 153). Більшовики затягали мирові переговори аж до прибуття з Москви свіжих сил більшовиків, які несподівано ударили на місто і захопили його, згадував П. Феденко.
     У 1918 Єфремов командував гайдамацьким полком у боях з більшовиками у Катеринославі.
    На еміграції перебував на Закарпатті. У березні 1939 в ранзі полковника Карпатської Січі призначений головнокомандувачем збройних сил Карпатської України. Лишив спогади про це. За даними академіка Миколи Мушинки, Єфремов був непоганим малярем. Після розгрому Карпатської України (1939) жив у Руському Керестурі (Югославія), потім у Празі, Мюнхені, а після Другої світової війни — у США, де й помер.

Література .: Єфремов Сергій. Бої 14 — 15 березня 1939 року на Карпатській Україні // За державність. Матеріяли до історії війська українського. — 36. XI. — Торонто, 1966. — С. 128 — 164.

Микола Чабан