Головна     Книгозбірня Історичні статті  Голодомори на Павлоградщині  Письменники нашої Вкраїни   Постаті Знахідки  Регіон    Віхи історії   Мегаліти Павлоградщини  Московитський патріархат на Присамар'ї Нумізматика Гостьова книга ФорумКонтактАрхів   "РусскаЙА" культура/ Дзеркало сайту

 

НЕПРАВДИВИЙ ДІАГНОЗ

    Почнемо з термінології.
Перше – що таке “діагноз”? Це – визначення ЛІКАРЕМ хвороби за певними, виявленими ним, ознаками. На підставі діагнозу ЛІКАР призначає ЛІКУВАННЯ... Якщо ознаки виявлені правильно, то діагноз виставлено вірний, що дає шанс на правильне лікування і одужання...
Друге – що таке “русофобія”? Це – боязнь Русі або русів. Будь-яка фобія – це прояв психічних відхилень в організмі людини або групи людей.
Отже, заслужений ЮРИСТ України М.С. Пономарчук у своїй МЕДИЧНІЙ статті “Диагноз - русофобия” робить висновок про психічні відхилення цілого народу, який, начебто, боїться якоїсь Русі. Очевидно за текстом, що цей - (за Л. Кучмою - “з придур’ю”) – народ боїться росіян (бо ж крім них, з точки зору автора, іншої Русі не було, немає і бути не може!) і “русскго языка”.
Автор робить помилковий діагноз. Жоден українець НЕ БОЇТЬСЯ росіян і “русского языка”.
* * *
     Що ж насправді відбувається в Україні? Кого ж насправді хвилює дута, вигадана проблема “утисків прав” так званого “російськомовного населення”? І у чому правдива причина періодичного збудження цієї теми деякими представниками політикуму?
Давайте розглянемо спочатку суб’єкти захисників прав “русских на Украине”. Назвемо основних “радєтєлєй”: КПУ – Компартія України П. Симоненка, СПУ – Соцпартія (рідне дитятко КПУ) О. Мороза, Партія регіонів В. Януковича, партія “Трудова Україна” – так і хочеться сказати: Сергія Тигіпка; партія “Союз”, СДПУ(о) – соціал-демократична партія (об’єднана) В. Медведчука, “Русский блок”, ПСПУ (партія прогресивних соціалістів) Н. Вітренко... Переконаний, що переважна більшість читачів і в очі не бачили програм цих політичних утворень. Але можу запевнити, що їх усіх об’єднює одне: НЕСПРИЙНЯТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ ВЗАГАЛІ. У програмі, наприклад, КПУ, і досі є пункт про відродження “союзного государства”, тобто – ЛІКВІДАЦІЮ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ.
Вигадана мовна проблема – лише один із способів. Бо давно відомо – “чия мова, того й влада”...
* * *
     Коли представники всіх названих антиукраїнських політичних угруповань під час виборів 2004 року репетували про розкол України на Східну й Західну, мені вже доводилося писати й говорити, що суспільство, дійсно, розколене. Але не за територіальною ознакою, а за СТАВЛЕННЯМ ДО УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ.
    Тобто, більша частина народу ВВАЖАЄ СЕБЕ ГРОМАДЯНАМИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. А певна частка, керована і підбурювана політичними групами, що я назвав вище, НЕ ВИЗНАЛА і НЕ ВИЗНАЄ державності України! І робить все, що може, аби цю державність – правдиво кажучи – знищити. Вони мають паспорти громадян України. Вони використовують ті вигоди і зручності, що їм забезпечує Українська Держава. Вони, пробачте за трюїзм, споживають продукт, витворений українським суспільством – і де споживають, тут-таки і гидять, всіляко шкодячи цій державі постати на ноги, набути самодостатності, самостійно вийти на геополітичний простір і діяти в ньому наступально, енергійно...
     Це у повній мірі стосується і Кравчука, і Кучми, і навіть деяких фігурантів з оточення Віктора Ющенка, для яких їхні бізнесові інтереси перевищують інтереси Української Держави...
Наявність громадянства дає не тільки права, але й НАКЛАДАЄ ОБОВ’ЯЗОК служити тій державі, громадянином якої ти є. Отже, визнавати її Конституцію – а Конституція України визнана сьогодні чи не найдемократичнішою у світі. І у найдемократичнішому Основному Законі чорним по білому записано:

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

    Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Якщо я – громадянин України, то мене цілком задовольняє викладене формулювання. Я володію і використовую державну – українську – мову. Я не гірше володію і використовую за потребою відомі мені мови національних меншин: російську, польську. І мені ніхто і ніщо у цьому не заважає.
* * *
А тепер наведіть мені бодай один приклад, коли б абітурієнта не прийняли до ВНЗ через те, що він не українець? Або поясніть мені, чому пісні Руслани по “Радіо “Самара” транслювали тільки англійською мовою – навіть після її тріумфальної перемоги на Євробаченні? Чому МАЙЖЕ ВСІ друковані ЗМІ ігнорують Закон України “Про рекламу” і публікують рекламу російською мовою? А в Законі України, ОБОВ’ЯЗКОВОМУ ДЛЯ ВСІХ громадян і юридичних осіб України, записано:

Стаття 6. Мова реклами
Реклама розповсюджується на території України виключно українською мовою.
Зареєстровані у встановленому порядку знаки для товарів і послуг, логотипи можуть наводитися мовою оригіналу. В такому випадку іншомовний знак для товарів і послуг, логотип повинен дублюватися українською мовою.
Знаки для товарів і послуг, логотипи українських компаній наводяться виключно українською мовою.
Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про рекламу"
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 8, ст.62)

І через це маю питання й до міської прокуратури, як ОРГАНУ НАГЛЯДУ ЗА ДОТРИМАННЯМ ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ:
- Чому це пряме і відверте порушення закону не викликає з її боку жодної реакції? Чи закони Української Держави одні для Галичини й Волині, а інші для Наддніпрянщини?

* * *
Перефразовуючи пасажі спеціаліста з діагностики, дозволю собі такий висновок:
“Периодически просматривая прессу, все чаще в последнее время натыкаюсь на публикации, а то и целые сборники статей, посвященные проблемам так называемого «двуязычия» в стране. …Объединяет их только одно: ненависть…»
Об’єднює їх і справді ненависть. Але не до Росії та “русского языка”, а до України, Української Держави, української мови. І цією ненавистю, підступністю та облудою бризкають не тільки “Діагноз...” М.С. Пономарчука, але й аналогічні витвори “таваріщей” Симоненка, Мороза, Вітренко, Медведчука, Кравчука, Януковича, інших апологетів відродження московської імперії у тій чи іншій формі...

Леонід Романюк,
громадянин Української Держави.

Hosted by uCoz