Безумовно, всі, хто останні кілька тижнів
хоч інколи бував біля телевізорів, звернули увагу на той ґвалт, що зчинили
усі церкви з приводу виходу на екрани світу фільму "Код да Вінчі"
за мотивами одноіменного роману Дена Брауна. Патріархи, Папа, Головний
рабин, які щойно зневажали один одного і тому ж навчали вірних своїх конфесій,
раптом опинилися не просто "в одному бункері", а справді плече
до плеча, на всіх "голубих екранах" планети, з приблизно однаковими
арсеналами термінології і сварки в бік авторів як книги, так і фільму…
Звинувачення ллються рікою, безглузді й брудні. Обвинувачі навіть не замислюються,
що так патологічно-нервово "обороняючи" Ісуса та Його високу
філософію вселюдської любови, вони надають Спасителеві медвежу послугу,
якої він зовсім не потребує!
Автори і позитивні до фільму рецензенти стримано реаґують, посилаючись,
в основному, на те, що і книга, і фільм, виконані в жанрі детективу, мають
право на авторський вимисел...
І ніхто досі не поставив простого, у лоба, запитання: а чого ж так нервуються
святі отці? Невже вони і справді вважають, що у романі та фільмі "уражені
честь та гідність" Ісуса? Боже, борони! Отці церков - освічені, спеціально
навчені і підготовлені люди, для яких неканонічні Еванґелія, що на них
побудовані твори Д.Брауна, - давно не таємниця! Тоді як для величезної
маси пересічних вірних ці апокрифи (Еванґелії від Хоми, Пилипа, Марії,
Юди) - відкриття, що й справді може "зачепити за живе", особливо,
якщо людина й канонічних Благих Вістей не дуже начитана!
Що ж у романі й фільмі викликало особливі "гнів та пристрасть"
вселенських душпастирів?
Головне - версія, висунута авторами про те, що Марія Маґдалина, особа
царського юдейського роду, була не якоюсь грішницею, що її Христос (також
нащадок царя Юдеїв Давида) "простив", але дружиною Спасителя;
що вони мали дітей, і нащадки їхні живуть досі межи людьми... Начебто
ця версія зриває Ісуса з постаменту Сина Божого, і низводить його то стану
"звичайної людини"... І так далі, і таке інше...
Відверто кажучи, сама викладена фактографія мене, на відміну від отців
церков, аж ніяк не хвилює. Більш того, вона мені симпатична і цілком збігається
з деякими суто науковими аргументами. Наприклад, у тогочасному юдейському
суспільстві неодружений чоловік у 33 роки - літа загибелі Ісуса - викликала
підозру: чи часом хлоп не хворий? чи не схильний до содомії? - і решта
в такому ж дусі... Тобто, чи мав би Ісус такий авторитет серед своїх одноплемінників,
який йому приписують канонічні Еванґелія, якби був неодружений?..
Своєрідними доказами цієї тези є полотно Леонардо да Вінчі і ґравюра Ґустава
Доре "Таємна вечеря", а також ґравюра останнього "Марія
Маґдалина". Фраґменти цих творів ви бачите перед собою.
Зверніть увагу на зовнішню подобу облич
і постатей Марії з Маґдали на гравюрі - і фігуру та постать начебто апостола,
який сидить праворуч від Спасителя (ліворуч, як від глядача) на картині
да Вінчі. Очевидно, що це одна й та сама особа!
Єдина неточність, якої припустився да Вінчі, - Марія має довге волосся.
І Ґустав Доре виправляє цю неточність - вже на своїй ґравюрі "Таємна
вечеря": на голові постаті, що посідає таке ж місце, як і на картині
да Вінчі, і має дуже близьку пластику рухів, дуже жіночний вид, НАДЯГНЕНА
ПЕРУКА ("парик" - російською мовою)!
У чому ж тут помилка да Вінчі і її виправлення Доре? Довге волосся носили
тільки незаміжні - заміжня юдейка ГОЛИЛА ГОЛОВУ і носила перуку - саме
таку, що вдягнена на голову постаті, що праворуч Христа. І так тривало
до початку ХХ ст., а у середовищі юдеїв-хабадників і хасидів, триває досі.
Адже очевидно навіть на копіях ґравюри, що на відміну від інших учасників
Таємної вечері, на цій особі явно не своє волосся! Тобто - Доре ЗНАВ,
що це саме Марія з Маґдали, дружина Спасителя? І в такий спосіб зумів
донести цю інформацію до глядачів, які через віки звернули на цей факт
увагу і дешифрували не тільки "код ла Вінчі", але й "код
Доре"...
Головною ж причиною такої церковної опозиції до творів Дена Брауна і авторів
фільму "Код да Вінчі" є зовсім не загроза ВІРІ, а загроза саме
церквам, як формальним, політизованим і меркантильним структурам, що на
вірі паразитують. Це не докір - кожен заробляє у свій спосіб... На Таємній
вечері Спаситель заповів своїм учням не тільки широко описану і досліджену
"безкровну жертву" у вигляді хліба і вина! Головна думка, що
Він висловив у ті останні години свого земного буття, звучить так:
"Немає щастя більшого, аніж віддати життя своє за друзів своїх!"
Але саме цей вислів Ісуса настільки чужий у тогочасному юдейському середовищі,
настільки мало вивчений, і аналоги цієї тези просто не добиралися з першоджерел!
Хоча дослівно співзвучні постулати зустрічаються у Ведах, шумерських письмових
пам'ятках та Велесовій книзі, що писалися далеко від Юдеї і задовго не
тільки перед Еванґеліями, але й перед Біблією!
Понад це - ця теза є суттю СПАСИТЕЛЬСТВА - СВІТОГЛЯДУ, ФІЛОСОФІЇ, ВІРИ
і РЕЛІГІЇ, ЯК ІДЕОЛОГІЇ - всіх арійських племен. Крізь віки у Літописі
Руському до нас дійшли ці слова з вуст такого "язичника" як
Святослав Хоробрий - той самий, що розширив межі Руси-України від Карпат
до Волги, Кавказу і Балкан! В останній битві своїй він закликав воїнів:
- Вмирати, браття! Славно вмирати! Краще потяту (порубаному) бути, аще
полонену бути! Немає ж бо щастя більшого, аніж живот (життя) покласти
за другі своя!
Тобто - добровільно, власним рішенням принести себе в жертву заради свого
народу...
Саме тому Ісус і зветься Христос - "Спаситель", у перекладі
з грецької.
Такі аналогії не беруться нізвідки...
Вони дотично доводять ту, дедалі поширенішу, версію, що Ісус, біографія
якого викладена в усіх Еванґеліях з перервою від 12 до 32 річного віку,
оці 20 неописаних років провів у середовищі, вірою, тобто - тогочасною
ідеологією, цілком чужою, протилежною світоглядові його сучасних одноплемінників-юдеїв!
Більш того: ця версія цілком збігається з наступною: П'ятикнижжя Мойсеєве,
що постало основою Святого Письма (Біблії та Еванґелій), є не тільки пізнішою
компіляцією юдейських рабинів, але несе в собі закодовану інформацію про
ВІДМОВУ ЮДЕЙСЬКОГО НАРОДУ ВІД ПОКЛОНІННЯ ЕЛОГІМ - БОГОВІ СВІТЛА, ЄДИНОМУ
І БАГАТООБРАЗНОМУ, НА КОРИСТЬ БОГА ПІТЬМИ - ЯГВЕ, ЄДИНОГО І ТЕМНОЛИКОГО!
(Згадаймо, наприклад, відомий епізод боротьби праотця Іакова з "Хтосем"
- "Некто", хто з'явився у сутінках і боровся з ним до світанку,
і наприкінці сказв: "Віднині ім'я тобі не Іаков, а Ізраїль, сіріч
- Богоборець, бо нині ти боровся з Богом народу твого!"
Або інший факт, трактований багато пізніше, як християнську відмову від
земного багатства і стяжательства: одвернення юдеїв від Ягве і їхнє поклоніння
"Золотому Тельцю"... Цей "Телець" - ні що інше, як
статуя Золотого Тура - символа Свитовида (Хорса, Дажбога, Мітра, Ра, тощо)
- Бога Сонця, Бога Світла, що є подателем життя для всього сущого). Безумовно,
Темноликий Ягве гнівається на "відступників" - тобто, на юдеїв,
які повернулися до своєї давньої віри в Елогім (той самий Світовид!),
і карає їх з усією жорстокістю темної сили...
Так от: через тисячі років по цих подіях Ісус приносить до свого народу
ту віру-ідеологію, якої вони давно зреклися, і проповідує її, чим не просто
дратує першосвященників юдейських, але, кажучи сучасною мовою, звинувачує
їх у поклонінні "чорним силам", що у наших арійських предків
звалися "Чорнобогом"!
Саме тому він говорить про "дім Отця мого", про те, що Він -
як і всі люди! - сини, діти Божі... Поняття "раб Божий" привнесено
у християнську ("спасительстку") термінологію на кілька століть
пізніше. А арії називали себе "Туричами", "Коровичами",
"Дажбожичами" - синами Сонця у його різноманітних проявах, синами
Бога!
Твори Дена Брауна у легкій для споживання формі детективу доводять читачев
частину цієї інформації, що й спричинило такий гнів "отців церков".
Уявіть себе на їхньому місці: чи на у такій самій опинилися вони ситуації,
як перваосвященники іудейські майже дві тисячі років тому?
Але! Невже інформація, розповсюджена авторами книги та фільму "Код
да Вінчі" принизить ВІРУ людей у світле, у добре, у милосердне, що
ніс Ісус юдеям? Невже Бог, Який сотворив нас "за образом і подобою
своїми", і вдихнув у кожного з нас - частку свого Святого Духу, перестав
бути Любов'ю? Невже висока думка про те, що: "так Господь возлюбив
людей, що Сина свого єдиного віддав заради них", - стала менш цінною
в наших очах і серцях? І невже все, що ми робимо доброго на світі, не
осіняє оте, заповідане Спасителем наостанок:
- Немає щастя більшого, аніж віддати життя своє за друзів своїх! Тому
що:
"...Нині перебувають сі троє: Віра, Надія, Любов; але Любов з них більша"...
15.06.2006
