У 1687 р. почався перший кримський похід. Величезні російські та українські армії рушили через наш край на Кримське ханство. Фаворит царівни Софії Олексіївни, бездарний головнокомандуючий князь Василь Голіцин не послухав перестороги гетьмана І. Самойлови-ча, внаслідок чого кримська авантюра закінчилася провалом. Проте саме гетьман став козлом відпущення. 30 липня 1687 р. (за новим стилем) Самойловича було скинуто, наступного дня на раді козаки обрали гетьманом Івана Мазепу. Колишнього гетьмана за царським указом було заслано до Тобольська, а його сина Якова з дружиною — до Єнисейська, де вони й закінчили своє життя. Але на волі залишився старший син гетьмана — чернігівський полковник Григорій Самойлович, який стояв зі своїм полком коло Микитиного Рогу (Нікополя)^ серпня Голіцин послав гінців з листом до командуючого ар'єргардом російської армії Л. Р. Неплюєва, щоб топ негайно арештував Г. Самойловича, Леонтія Полуботка, батька знаменитого у майбутньому наказного гетьмана Павла Полуботка, а також Федора Судиму, родича гетьмана І. Сулими, який взяв Кодак у 1635 р., Однак на момент отримання листа Неплюєвим гетьманич уже дізнався про арешт батька й підняв бунт, рушивши зі своїм полком Кодацьким шляхом (саме так називався шлях, що з'єднував Микитин Ріг із Кодаком). Під Кодаком на берегах р. Сури (Суха Сура) Г. Самойлович з'єднався з головним козацьким військом. Тут прилуцький полковник Лазар Горленко порадив йому засісти у Кодаку, розіслати листи з проханням про допомогу у Січ, Гетьманщину, навіть у Крим. Однак звістка про падіння Самойловича й обрання новим гетьманом І. Мазепи вже розповсюдилася серед козаків і викликала серед них неоднозначну реакцію. Одні, в тому числі миргородський полковник, майбутній гетьман України у 1727—1742 рр. Данило Апостол, полковник компанійців (кінних найманих козаків) Ілля Новицький, стали на бік Мазепи, інші ж — Леонтій Полуботок, Ф. Сулима, полковники сердюків (піших найманих козаків) Гарасим Василенко, Степан Єзерський, прилуцький полковник Лазар Горленко — підтримали гетьманича. Почалися міжусобні сутички, внаслідок яких були забиті Л. Горленко та суддя Прилуцького полку. У критичний момент до табору підійшов Неплюєв зТ своїм військом, і перевага противників Самойловича стала очевидною. 14 серпня на берегах Сури, козаки після бурхливої ради видали Неплюєву Г. Самойловича, Л. Полуботка, Ф. Сулиму та ще 59 менш значних осіб. Діючи за наказом Голіцина, Неплюєв форсував Дніпро біля Кодака й дійшов до Лубен. Звідси Г. Самойлович був відправлений під посиленим караулом до Сєвська. Суд був швидким, але неправим. У такому його ході були дуже зацікавлені Голіцин і особливо Неплюєв, який встиг конфіскувати й привласнити величезні скарби гетьманича. Після тортур Г. Самойлович був звинувачений у дійсних та вигаданих провинах, говорилося, зокрема, про його перестороги щодо дій Москви, яка нищила політичну автономію України. 27 жовтня «слідство» закінчилося... З листопада гетьманича визнали винним й засудили до смертної кари й конфіскації усього майна. 21 листопада кат відрубав голову гетьма-ничу... Так закінчилися козацькі заворушення під Кодаком, так закінчив своє життя гетьманич Григорій Са-мойович, який зважився виступити проти волі тимчасових правителів...
Юрій Мицик