Павло Штепа

Мафія і Україна

 

VIII. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА
Якщо не брати до уваги дати 1.10.1914 р.64, то фактично Другу свiтову вiйну розпочало у липнi 1933 року свiтове жидiвство. Перед 1933 роком побита Нiмеччина лежала спаралiзована економiчно i полiтично. В Нiмеччинi розпаношувався комунiзм. У Баварiї був комунiстичний уряд. Отже, нiякої загрози СРСР не було. Та 1933 року до влади в Німеччинi прийшов А. Гiтлер65. Московщина перелякалася.
Перелякалося також i свiтове жидiвство. Воно поквапно скликало ще в липнi 1933 року до Амстердама свiтову жидiвську нараду, щоби обмiркувати створення свiтового, всебiчного бойкоту Нiмеччинi. Нарада обмiркувала способи економiчної вiйни проти Нiмеччини i ухвалила закласти свiтову жидiвську Економiчну Раду, яка мала керувати тою вiйною. На голову її вибрали Самуїла Онтермеєра з Нью-Йорка. Ухвалено притягнути до бойкоту Нiмеччини увесь свiт. Внаслiдок такої ухвали гiтлерiвська партiя росла в Нiмеччинi щогодини, i А. Гiтлер не потребував пiд'юджувати нiмцiв проти жидiв.
Два мiсяцi по тiй жидiвськiй нарадi президент Ф. Рузвельт поквапно визнав комунiстичний уряд СРСР.66 Іншими словами, вiн почав готуватися до вiйни з Нiмеччиною. До речi, гiтлерiвська партiя офiцiйно називалася нацiонал-соцiалiстичною i справдi мала у своїй програмi чисто соцiалiстичнi пункти. А лад своєї партiї та її способи працi, разом iз терором, А. Гiтлер змавпував докладно з КП СРСР.
Президент Ф. Рузвельт почав вiйну вже 5.10.1934 р. Тодi вiн у своїй промовi у Чикаґо вимагав "карантину" проти Нiмеччини. I той "карантин" вiн розпочав, дуже збiльшивши ввiзне мито на німецький крам (деякi товари нацiнювалися аж на 75 % їхньої вартостi). Великi банки США, власниками яких були жиди, робили всiлякi бiржовi шахрайства, щоб знизити вартiсть нiмецьких грошей. Крiм жидiв цей "карантин" гаряче вiтали й комунiсти. Голова КП США А. Бровдер обiцяв урядовi 100 %-ну пiдтримку. Кандидат на заступника президента Г. Трумен писав: "Я вiтаю пiдтримку А. Бровдера, чи будь-кого iншого, хто допоможе вибрати Ф. Рузвельта на президента".
Нiмеччина пропонувала ще 1937 року, а потiм знову 1938 р. розпочати переговори, щоби прийти до якогось порозумiння. Президент Ф. Рузвельт не лише вiдкинув будь-якi переговори, але й вiдкликав 1938 року посла США з Берлiна. Нiмеччина була примушена вiдкликати свого посла з Вашинґтона. А. Гiтлер одержав добрий доказ того, що "Гармати потрiбнiшi нiж масло". Цi дворазовi нiмецькi пропозицiї мирно полагодити стосунки мафiя затримала в таємницi, не подала iнформацiї про них до часописiв. Аж по вiйнi Парламентська комiсiя знайшла цi документи в архiвi й оприлюднила їх.
Люднiсть США не є ще нацiєю у соцiологiчному розумiннi, а лише духовно нез'єднаною мiшаниною європейських переселенцiв та африканських негрiв, мiшаниною переселенцiв i їх нащадкiв усiх народiв, усiх рас, усiх набоженств свiту. Тi переселенцi приїхали до Америки з метою забагатiти, заробити якомога бiльше доларiв. Добробут був i тепер є життєвою метою кожного американця. Прикладом цього є статистичне опитування, що охопило кiлька унiверситетiв США з кількадесятьма тисячами студентiв. У тому опитуваннi був такий пункт: "Що є метою вашого життя?". Отже, 73 % вiдповiли: "Добре платна посада, власна хата, безтурботне родинне життя". 2 % додали до цього ще й спокiйну громадську працю. Решта вiдповiла: "Не знаю". А це майбутнi провiдники народу! Що ж можна думати про загал?67
Отже, маючи такий, украй матерiалiстичний свiтогляд, янкі цiнять свiй добробут та життя понад усе. Тому що американцi США не є ще нацiєю, їм цiлковито чужий i незрозумiлий дух старих європейських народiв, що породив морально-нацiональні iдеали та iдеї.68 Нiякi духовнi iдеї чи iдеали не зрушать пересiчного янкі до вiйни. Єдино, що може штовхнути його до зброї - це загроза його добробутовi, прикрита пропагандистською личиною загрози його волi, свобод. Iдею покласти свою голову за щось iнше теперiшнiй янкi вважає за божевiльну глупоту. Вiн хоче жити, хоч би навiть i в рабствi, а не вмирати. Смертi вони жахаються. Життя цiнять дорожче навiть за волю, навiть за добробут. Янкi каже: "Better red, than dead", тобто "Лiпше жити в комунiстичному рабствi, нiж умерти". Отже, вiн волiє поступитися Московщинi всiм, крiм свого життя. У цiй психiцi пересiчного янкi лежать джерело i коренi його туги за "спiвiснування" хоч би з самим чортом. А коли б той чорт дав справжню запоруку, що не порушить американського добробуту (American way of life)69, то янкі пальцем не поворухнули б, якби той чорт пожирав усiх людей на свiтi крiм американцiв. Тут мова йде про загал США. Винятковi особи лише підтверджують правило.
За Конституцiєю США ухвалювати вiйну чи мир має право лише Парламент та Сенат США, а не президент. Демократично обраний Парламент не може ухвалити щось таке, чого не хоче народ. А народ США воювати не хотiв за жодну мету. Вiн твердо тримався доктрини Монро не втручатися в жоднi позаамериканськi конфлiкти. А мафiя хотiла вiйни за всяку цiну. Вона стала перед великим i тяжким завданням - намовити народ на вiйну.
Вiльна торговельна конкуренцiя породила торговельну рекламу, вона стала у XX ст. некоронованим володарем усього життя в США, королем i законодавцем. Тепер той розголос унапрямлює все життя янкi вiд колиски до труни. Вiд раннього ранку до пiзньої ночi вiн навчає янкi що мають їсти, пити, як одягатися, як розважатися, як думати, що читати, що любити, що ненавидiти. З винаходом радiо - а понадто телебачення - торговельна реклама мiльйонократно посилила свiй "виховуючий" вплив на янкi, тепер пропаганда є вже високорозвинутим мистецтвом, ба, навiть наукою. Десятки тисяч науковцiв-психологiв дослiджують справу як i чим можна вплинути на людську думку, а з того i на людськi вчинки. На такi дослiдження видаються в США великi мiльйони доларiв.70
У демократичних державах владу обирає народ, обрана ним влада мусить виконувати волю народу. Президент А. Лiнкольн висловив цю засаду надзвичайно яскраво: "З народу, через народ i задля народу". Так у теорiї. Фактично ж - iнакше, бо вчинками кожної людини керують свiтогляд та почуття тої людини. А свiтогляд, погляди янкi творить пропаганда, реклама. Отже, у чиїх руках є засоби пропаганди - тi й накинуть свої погляди i свiтогляд на янкi, тобто "волю народу". А тепер, з казковим поширенням радiо у всьому свiтi, цим визначаються погляди не лише янкi, але й усiх народiв свiту. Таким чином власники засобiв пропаганди - радiо, телебачення, кiно, часописів, журналів, видавництв, книгарень, книгозбiрень тощо - стають фактичними керiвниками всього життя навiть такої демократичної держави як США, а про диктаторськi, як СРСР,- казати нема що. У США, до того ж, панує в усiх царинах життя засада особистої, приватної власностi, тому i засоби пропаганди є також у приватних руках. Навiть школи в США не є державнi, а приватнi чи громадськi. У чиїх руках засоби пропаганди в США ми вже оповiли у попереднiх роздiлах. У США нiхто i нiщо не перешкоджає будь-кому пропагувати свої погляди, але задля того треба грошей i то великих. Мафiя їх має дуже багато, тому вона змогла захопити у свої руки понад 75 % всiх засобiв пропаганди i має силу легко заглушувати i справдi заглушує голос своїх ворогiв та противникiв. Українцi з власного досвiду знають це, але переважаюча бiльшiсть американцiв не усвiдомлює цього i тому є в полонi мафiї.
Цiлковите опанування пропагандою розуму янкi призвело до того, що теперiшнiй, навiть i непересiчний янкi виховався на безкритичного мiлкодума, якому дорiвнюється в цьому хiба що африканський дикун чи мала дитина. Знавцi технiки торговельної реклами в США пишаються: "Ми можемо продати все: вiд голки - до найдурнiшої, найнеймовiрнiшої iдеї разом". I справдi, ми бачимо на власнi очi, як Московщина "продає" янкі не лише найнеймовiрнiшi, але й навiть згубнi для США iдеї.
Щоби намовити суспiльство США на вiйну, мафiя пустила свою величезну пропагандистську машину повною ходою. Не шкодувала мiльйонiв доларiв на пропаганду, знаючи, що вони повернуться їй з величезною лихвою. Крiм приватних засобiв пропаганди, мафiя потребувала мати у своїх руках також i офiцiйне джерело iнформацiї "Канцелярiю воєнних вiстей". I справдi, вона мала її у своїх руках. Починаючи вiд її заступника, керiвника цiєї Канцелярiї, шестиколонника i москволюба Овна Латiмора, аж до найнижчого урядовця, вона була переповнена п'ятиколонниками, шестиколонниками, москволюбами, москвинами, змосковщеними жидами i навiть московськими шпигунами. Ця Канцелярiя замовчувала новини, некориснi Московщинi; перебiльшувала понад усякi межi кориснi їй; видумувала всiлякого роду брехнi; роздмухувала щосили обурення проти потвор-нiмцiв та iталiйцiв i водночас учинила несамовиту глорифiкацiю всього московського та москвинiв, перемальовуючи їх на мирних соцiалiстичних демократiв, таких самих як i янкi. Колишнiй посол США Артур Лейн вiдкрито запитав через журнал уряд США: "Хто з найвищих урядовцiв США наказав заховувати всi тi повiдомлення нашої розвiдки, що є шкiдливi чи неприємнi Московщинi, а наказав поширювати лише брехню та комунiстичну пропаганду?". Жодної вiдповiдi не одержав. Янкi хоч i вiрили мафiознiй пропагандi, проте воювати не мали жодного бажання. Мафiї довелося шукати способу ПРИМУСИТИ янкi воювати. Єдиним способом задля цього було створити, спровокувати напад на США.
Не бажаючи воювати, янкi, понадто жiнки, вимагали вiд кандидатiв на президента ясної i твердої обiцянки не затягати США у будь-яку вiйну. I на виборчому вiчi в Бостонi 1940 року Ф. Рузвельт у своїй промовi наголосив: "Я вже казав, але повторюю ще знову, знову i знову: - Матерi та батьки! Я не пiшлю ваших дiтей воювати в жоднiй чужiй вiйнi".
Пересiчний янкi розумiє поняття "чужа вiйна" як вiйну поза Америкою самих європейських чи азiатських народiв, вiйну, яка не зачiпає прав та добробуту США. Мафiя та Ф. Рузвельт навмисно не розтлумачили виборцям, що за теперiшнього розвитку технiки та економiки життя всiх цивiлiзованих народiв так взаємно пов'язане, що вже нема i не може бути таких європейських чи азiатських воєн, якi не зачiпають прав чи добробуту США. Вони не розтлумачили цього виборцям, бо знали, що якби розтлумачили, то або програли би вибори, або люди ще твердiше спротивилися би будь-якiй вiйнi, навiть i такiй, що зачiпає права та добробут США.
Навiть великий приятель Ф. Рузвельта Р. Шервуд пiзнiше признався, що цей їхнiй пiдступ трохи мулив його сумлiння, але вiн вважав, що наслiдки будуть менш шкiдливi, нiж програнi вибори.
Нищення релiгiї в СРСР обурювало багатьох виборцiв у США. Отже, Ф. Рузвельт був вимушений сказати виборцям щось i про це. I вiн сказав на нарадi журналiстiв: "Прочитайте статтю 124-ту Конституцiї СРСР. У тiй статтi закони докладно такi самi, як i в Конституцiї США. У нас вони лише iнакше висловленi".
У листопадi 1939 року Московщина напала на Фiнляндiю. Симпатiя усього свiту була на боцi Фiнляндiї, i 14.12.1939 р. Лiга Нацiй викинула СРСР зi свого складу. Пiвтора року пiзнiше президент Ф. Рузвельт заклъкав (31.07.1941) до себе посла СРСР у Вашинґтонi А. Уманськоґо та заступника Головнокомандувача СРСР генерала Ф. Ґолiкова, який був тодi у Вашинґтонi. Тi москвини входили до Бiлого Дому71 сумнi, невеселi, бо знали, що без допомоги США їхнiй СРСР завалиться у вiйнi, а про допомогу США Московщина не може навiть i мрiяти, бо щойно пiвтора року тому Московщину вигнано з Лiги Нацiй за мiжнародний бандитизм, бо Московщина два роки приятелювала з гiтлерiвською Нiмеччиною i допомагала їй усiм чим могла; бо щойно зробила друге мiжнародне своє харцизство, загарбавши Естонiю, Латвiю, Литву; бо за останнi 20 рокiв зломила кiлька своїх мiжнародних зобов'язань, в тому числi i зобов'язання щодо США. Iдучи до президента наймогутнiшої i найбагатшої у свiтi держави, тi москвини гадали, що вiн подасть їм рахунок усiх їхнiх харцизств, i, використовуючи надзвичайно скрутний стан СРСР, зажадає вiд них оплатити той рахунок. Рахунок величезний, i оплатити його треба буде цiною не меншою за разчленування нової московської iмперiї СРСР на її складовi частини. На щось менше президент США напевно не погодиться. Вони мали направду причини сумувати, iдучи до нього. I вони входили до Бiлого Дому як побитi пси, пiдiбравши хвости пiд себе.
Але..., але виходили веселi, усмiхненi, задерши свої кирпатi носи догори. Чому? Бо сталося неймовiрно величезне чудо. Президент Ф. Рузвельт не лише не згадав про будь-який рахунок, але без жодних передмов i передумов запропонував їм всебiчну, нiчим необмежену допомогу США, просив подати йому список - чого Московщина потребує i скiльки, а вiн накаже негайно вислати те все до СРСР.
У той самий день уповноважений президента Г. Гопкiнс у Москвi запропонував Й. Сталiновi всю допомогу США, яку лише Й. Сталiн забажає. Вихований на догмi, що всi капiталiсти мрiють знищити соцiалiстичний США, Й. Сталiн не вiрив своїм вухам i запитав Г. Гопкiнса про цiну тої допомоги. Посол США у Москвi В. Булiт записав тодi з жахом: "У замiну за допомогу США Г. Гопкiнс не просив нiчогiсiнько. Вiн навiть не запитав Й. Сталiна, що той думає робити в Європi, коли переможена Нiмеччина впаде".
Направду, день 31.07.1941 Московщина може святкувати як казково величезну перемогу, бо у той день наймогутнiша капiталiстична держава схилила до нiг рабської, деспотичної, дикої Московщини свiй демократичний прапор Волi i Справедливостi. Щобiльше! Волелюбнi, християнськi США зобов'язалися допомогти деспотичнiй, безбожницькiй Московщинi розбудувати московську вiйськову силу на таку могутню, що страх перед нею спаралiзує розум i дух тисяч, мiльйонiв людей у свiтi на чолi з їхнiми державними провiдниками.
Хоч нiмцi менше за будь-кого мали право обурюватися на це, проте офiцiйний нiмецький речник кинув тяжкий закид урядовi США. Вiн писав: "Гопкiнсова пропозицiя допомогти Московщинi зброєю робить США спiльником комунiстичної Московщини в її зусиллях поширити комунiзм на ввесь свiт. США дуже добре знають про мiльйонні, жахливi вбивства, муки, в'язницi, смертельнi табори, нищення культури на загарбаних Московщиною немосковських землях. А той, хто пiдтримує нищильникiв культури, бере на себе спiввiдповiдальнiсть за нищення культури i людей".
На цей закид Ф. Рузвельт анi пари з вуст не пустив. А мафiя знайшла спосiб заглушити в США цей закид. У Першiй свiтовiй вiйнi сержант США Алвiн Йорк зробив якесь велике геройство. Про його геройство i про нього самого нiхто вже не пам'ятав. Проте, Голлiвуд зняв великий фiльм "Сержант Йорк". Цей фiльм - аж надто надумана шовiнiстична пропаганда в чисто американському стилi, на взiрець невмирущого Тарзана, який завжди перемагає. Тож i А. Йорк б'є нiмцiв як мух; рятує нiмецькi жертви тощо, а в нагороду - слава, закохання дiвчат i т. п. Метою фiльму було збудити призабуту ненависть до нiмцiв, збудувати у молодi бажання стати героєм. Мафiознi часописи не знали меж глорифiкацiї того фiльму, i вiн демонструвався кiлька тижнiв у переповнених кінотеатрах. Ф. Рузвельт запросив до Бiлого Дому А. Йорка, а часописи зробили з цього величезну подiю, пишучи цiлi сторiнки про неї. Так у тiй повенi нахвалок потопилася звiстка про пропозицiю допомогти Московщинi зброєю. Ф. Рузвельт i його мафiя знали, як керувати американськими вусатими полiтичними дiтьми. Це також є зразком мафiозної пропаганди.
Ф. Рузвельт затягнув США у вiйну фактично ще 1939 року. Президент США не має права проголошувати вiйни. Це право належить лише Парламентовi та Сенатовi. Парламент не може зробити чогось, що зустрiло би загальний опiр людностi США. А люди не хотiли воювати за нiяку мету i противилися будь-якiй участi США у позаамериканських сварках. Ф. Рузвельт взявся цей опiр зломити. Майже неможливо було послабити цей опiр, не подавши янкі якусь, хоч не знати як потрiбну, мету, бо найдорожчою метою їх було (i є) жити, а не вмирати. Лишився єдиний спосiб - спричинити напад Нiмеччини чи Японiї на США.
Цiлковито вiдкрита, офiцiйна допомога зброєю та вiйськовим спорядженням нейтральними ще тодi США ворогам Нiмеччини - це вже був виклик для нападу Нiмеччини на США, бо та допомога порушувала визнанi всiм свiтом мiжнароднi закони про нейтральнiсть. Та Нiмеччина - навчена досвiдом минулої вiйни - мовчала про це порушення нейтралiтету урядом США.
Кораблiв США, що везли з Америки до Європи вiйськове спорядження, супроводжували й охороняли вiйськовi кораблi, пiдводнi човни, лiтаки США. Президент Ф. Рузвельт наказав ще 21.04.1941 р. (отже, коли США були ще нейтральнi) флоту США вислiджувати нiмецькi та iталiйськi кораблi в океанi i подавати через кожні чотири години їхнє мiсце перебування в океанi радiотелеграфом i звичайною не кодованою мовою. Iншими словами - наказав робити вiйськову розвiдку на користь англiйського флоту. Ясно, що адмiрали та генерали США добре розумiли, яка то є активна участь у вiйнi. Командувач флоту США адмiрал Г. Старк тодi писав: "Ми вже воюємо".
Нiмцi бачили Рузвельтову пастку і не далися спровокувати. Нiмецький уряд наказав своєму флотовi у нiякому разi, за жодних обставин не чiпати кораблiв США. Своїм пiдводним човнам наказав триматися якнайдалі вiд флоту США.
Тодi Ф. Рузвельт послав великий вiддiл свого вiйська до Iсландiї, щоб замiнити п'ятнадцятитисячну англiйську залогу, яку Англiя потребувала на фронтi. Нiмеччина мовчала.
Тодi раптово потопився винищувач США "Ґрiн" за дуже пiдозрiлих обставин, якi НЕ вказували, що його потопила торпеда. Затоплення Нiмеччиною "Ґрiна" було достатнiм приводом проголосити Нiмеччинi вiйну. Отже, Сенат зажадав вiд Морського Мiнiстерства корабельний щоденник "Ґрiна". Мiнiстерство не дало. Не дало, бо подiбне сталося ще за Першої свiтової вiйни. Тодi уряд США проголосив, що нiмецький пiдводний човен затопив пароплав США "Суксес", i вся його залога потопилася. Отже, Парламент i Сенат проголосили 8.04.1917 р. вiйну Нiмеччинi. Пiсля проголошення вiйни виявилося, що "Суксеса" нiхто не топив, а вiн перебуває неушкодженим в європейському порту i вся його залога жива i здорова.
Холоднокровних нiмцiв не пощастило спонукати до нападу. Треба пробувати спонукати гарячих японцiв.
Тодi в Японiї боролися двi полiтичнi сили за напрям закордонної полiтики. Перша - японськi промисловцi, які знали, що Японiя, лишаючись нейтральною, багато скористає з вiйни: добре заробить, продаючи свої вироби всiм, i тим, що воюють i тим, що не воюють. По-друге i головнiше: вiйна давала Японiї велику нагоду захопити ринки збуту i джерела сировини вiд тих, що воюють цiлковито мирним шляхом. А вже захопленi ринки ледве чи хто зможе вiдiбрати вiд Японiї, бо за час вiйни Японiя виросте на таку економiчну, а з нею i на полiтичну та вiйськову потугу, що на її голос примушенi будуть вважати i великопотуги, бо будуть виснаженi вiйною. З цих розрахункiв японськi промисловцi дуже противилися участi Японiї у вiйнi на будь-чийому боцi.
Друга сила - командування вiйська i флоту хотiли воювати, бо були запеклими азiатськими нацiоналiстами, "бiлих чортiв" ненавидiли i не вiрили їм. Вони були непохитно переконанi, що лише вiйськова міць Японiї є забезпекою її господарчої сили. Вони доводили iсторичними фактами, а їх не бракувало, що "бiлi чорти" шанують лише гармати, а не папiрцi, хоч би і з королiвськими пiдписами та печатками парламентiв.
Подiбно до Англiї Японiя на своїх перенаселених островах може вижити лише з добре розвиненої промисловостi та закордонної торгiвлi. Як i Англiя, Японiя своєї сировини не має. Нафту тепер називають "кров'ю промисловостi". Японiя не має власної нафти для своїх електростанцiй. Припинити доплив чужої нафти до Японiї - зупинити промисловiсть i торгiвлю. Це - виморити Японiю голодом. Жодний народ не буде спокiйно вмирати з голоду, а буде хапатися й бритви, щоби вижити.
Про це попереджували Ф. Рузвельта керiвник воєнного планування флоту адмiрал Р. Торнер та командувач флоту адмiрал Г. Старк. Вони писали йому ще 22.07.1941 р., що заборона торгiвлi з Японiєю, а понадто заборона продавати Японiї нафту викличе в Японiї величезне загальне обурення проти США, дуже посилить вплив вiйськових, що прагнуть вiйни. Така заборона примусить Японiю здобувати нафту силою в Малайзії та у Схiднiй Iндiї, де нафта є в англiйських та голландських руках. Почавши вiйну з Англiєю, Японiя через стратегiчну необхiднiсть займе Фiлiппiни, а це втягне США у загальну вiйну. З цих причин адмiрали радять президентовi НЕ забороняти торгiвлi з Японiєю, а понадто НЕ забороняти продавати їй нафту, якщо вiн НЕ хоче вiйни з Японiєю. Але Ф. Рузвельт, мафiя власне хотiли вiйни з Японiєю, щоби через неї втягнути США у вiйну з Нiмеччиною.
Японцi змiнили 18.07.1941 р. свого Мiнiстра закордонних справ, нiмецького прихильника, на помiркованого Т. Тойоду, а на заступника Мiнiстра наставили промисловця Б. Гiранума, що був проти участi Японiї у вiйнi i прославився своєю боротьбою проти нiмецьких шпигунiв у Японiї. Отже, полiтичне повiтря в Японiї погiршилося для Нiмеччини i полiпшилося для США. Ф. Рузвельт i мафiя мусили поспiшати зi своїми планами. Отже, три днi по одержаннi згаданих попереджень адмiралiв Ф. Рузвельт наказав (25.07.1941) "заморозити" японськi грошi в США, тобто фактично припинив торгiвлю з Японiєю, хоч вона нiчогiсiнько не зробила ще злого супроти США. Попередження адмiралiв Р. Торнера та Г. Старка Ф. Рузвельт затаїв навiть вiд Парламенту i Сенату.
Наступного дня (26.07.41) Ф. Рузвельт заборонив продавати Японiї нафту та бензин. Уряд склав "чорний список" пiвденно-американських торгiвцiв, якi торгували з Японiєю та закрив японським кораблям Панамську протоку. Ф. Рузвельт казав журналiстам, що тих заходiв вимагало Морське Мiнiстерство, тобто i автори попередження адмiрали Р. Торнер та Г. Старк. Поставивши цими заходами Японiю перед примарою голодомору, мафiя - нiби на глум - тлумачила їх бажання утримати Японiю вiд участi у вiйнi. П'ять рокiв пiзнiше адмiрал Г. Старк свiдчив у Парламентськiй слiдчiй Комiсiї, що Генеральний Штаб i Вiйськове Мiнiстерство та всi найвищi генерали й адмiрали дуже добре розумiли, що тi заходи були спрямованi навмисно, щоби спонукати Японiю до вiйни зі США. Адмiрал Г. Старк казав тодi, що вiн не може кинути камiнь провини на Японiю, бо якби вiн сам був японцем, то почав би вiйну, щоб рятувати японський народ вiд голодомору.
Посол США в Токiо Дж. Ґрю жив дев'ять рокiв у Японiї, добре знав вдачу японцiв i розумiв засади японської полiтики. Вiн вислав довгу телеграму Мiнiстровi закордонних справ США К. Голу, в якiй повiдомляв, що голова японського уряду князь Коноє дуже хоче обмiркувати з президентом Ф. Рузвельтом справу японсько-американських стосункiв. А вiд себе додав, що вiн переконаний у добрiй волi японцiв, i що вони пiдуть на великi поступки, отже, мирне полагодження тих стосункiв цiлковито можливе. Вiн просив поспiшитися з вiдповiддю, бо вiйськова партiя тлумачить затягнення переговорiв як американську пастку. Ф. Рузвельт вiдповiв Дж. Ґрюєвi, що вiн розмовлятиме з князем Коноє лише ПIСЛЯ того, як японський уряд погодиться задовiльнити всi домагання США. Вiдповiдаючи так, Ф. Рузвельт дуже добре розумiв, що жодний уряд у свiтi не прийме такої нахабної передумови, тобто вести переговори пiсля прийняття того, про що мають говорити. Чесна людина Дж. Ґрю не знав планiв мафiї i розпачливо намагався переконати Ф. Рузвельта у шкiдливостi для США такої безглуздої вимоги. Вiн не знав, що Ф. Рузвельт хоче вiйни, а не миру з Японiєю.
Як дуже хотiв князь Коноє порозумiтися зi США, видно з того, що вiн проковтнув образу такої нахабної передумови i ще раз просив Ф. Рузвельта зустрiтися й обмiркувати. Ф. Рузвельт знову вiдкинув його прохання. Уряд Коноє впав. На його мiсце прийшов уряд генерала Г. Тоджо, прихильника вiйни.
Рузвельтовi звеличники промовчують телеграми посла Дж. Ґрю. А iсторик США Т. Бейлi пише, що Ф. Рузвельт у часi перед нападом японцiв на Перл-Харбор (7.12.1941) кiлька разiв збрехав i ошукав суспiльство США.
Останню спробу порозумiтися Японiя зробила 16.08.1941 р. Японський посол у Вашинґтонi К. Номура запропонував Мiнiстровi закордонних справ К. Голу розпочати переговори. Дiставши вiдмову, вiн попросив К. Гола викласти передумови США. Той виклав. Передумови вимагали вiд Японiї вiдмовитися вiд будь-якого поширення своїх будь-яких впливiв, отже, i торговельних поза межами своїх островiв. Iншими словами, вимагали САМОГУБСТВА 90-мiльйонного народу, зданого на ласку чи на неласку великих потуг, разом з СРСР. Отже, то були не передумови переговорiв, а безумовний ультиматум. Європейцi можуть мати свої рисовi, чайнi, гумовi, цукровi посiлостi в Азiї, але азiати-японцi таких посiлостей в Азiї не мають права мати. А це була велика вода на млин японських вiйськових нацiоналiстiв, що звинувачували "бiлих чортiв" у загарбництвi.
Ф. Рузвельт дуже добре знав, що Японiя нападе, бо сам навмисно i свiдомо штовхав її до нападу. На засiданнi уряду (були К. Гол, Ф. Нокс, Г. Стiмсон, Дж. Маршалл, Г. Старк) сказав, що Японiя нападе мабуть у наступний понедiлок (1.12.1941). Трохи пiзнiше вiдомостi розвiдки США вказували, що нападе 7.12. Якби Ф. Рузвельт хотiв запобiгти нападу i вiйні, то вiн мав кiлька днiв часу, щоби звернутися безпосередньо до японського iмператора. А вiн навмисно вiдтягав таке звернення аж до 9-ої години вечора 6.12, розраховуючи, що його телеграма спiзниться. I дiйсно, iмператор одержав Рузвельтову телеграму 20 хвилин по нападі на Перл-Харбор. Сам К. Гол пiзнiше признався, що посилали ту телеграму аби була лише в архiвi на всякий випадок.
Пiзнiше (20.06.1944) навiть англiйський мiнiстр О. Лiтлтон мусив сказати у своїй промовi у США, що США штовхали Японiю до вiйни так сильно, що Японiя була примушена воювати.
Само собою зрозумiло, що голова Великобританського уряду У. Черчiлль дуже зрадiв нападовi японцiв на Перл-Харбор. Вiн казав 7.12.1941 р. в Парламентi: "Те, про що я мрiяв, до чого прямував, задля чого я вперто працював - тепер здiйснилося".

Атлантична хартія
Штовхаючи Нiмеччину та Японiю до нападу, мафiя водночас вела шалену пропаганду за участь США у вiйнi. Одним iз зразкiв тої пропаганди була т. зв. "Атлантична хартiя". Мафiя знала, що жодними високими iдеями не штовхне янкi до вiйни, хiба що iдеєю "вiчного миру" та у зв'язку з ним високого добробуту самих янкi. I вона влаштувала велику театральну виставу на тему "Вiйна, щоби знищити внйни раз i на завжди" - зустрiч президента Ф. Рузвельта з головою Великобританського уряду У. Черчiллем на Атлантичному океанi.72 На тiй зустрiчi вироблено i пiдписано "Атлантичну хартiю". Голова сiонiстiв США проголосив її найбiльшою подiєю в iсторiї людства. Iншi порівнювали її з Десятьма Заповiдями Божими. Глорифiкацiї їй в США не було меж, але в Європi нiхто не поставився до неї поважно. Європейськi часописи називали її порожньою балаканиною, а деякi вiдкрито глузували з неї. I сам У. Черчiлль у своїх кiлькох книжках-спогадiв дивиться на неї лише з точки погляду участi США у вiйнi, а про здiйснення її обiцянок мовчить.
Байдуже, з якої точки погляду дивитися на ту "Атлантичну хартiю", вона лишиться в iсторiї зразком безсоромно брехливої мафiозної пропаганди, щоби втягнути весь свiт у вiйну проти А. Гiтлера. У тiй пропагандi - в "Атлантичнiй хартiї" - мафiя далеко перевищила всiх демагогiв, всiх гiтлерiв, ленiних, сталiних, використовуючи легковiрнiсть, полiтичне невiгластво людей, а насамперед янкi. Автор багатьох iсторично-громадознавчих праць В. Г. Чемберлен пише: "Розумове пiдсоння в США за часiв 2-ої свiтової вiйни - це була неймовiрно жахлива мiшанина полiтичного невiгластва, легковiрностi, безпiдставних бажань, брехнi, мрiї". I зрештою, та "Атлантична хартiя" була - за мiжнародним правом - "казус беллi", тобто приводом для проголошення вiйни. Навiть У. Черчiлль, що знав мiжнароднi закони i знав, що президент США не має права проголошувати вiйни, сам втягав США у вiйну, навiть вiн признається у своїх спогадах, що був здивований,- як мiг Ф. Рузвельт таке пiдписати.
Та i сам Ф. Рузвельт не мав "Атлантичну хартiю" як зобов'язуючий США документ, навiть такий, що зобов'язує його самого. Найлiпшим доказом цього є факт, що вiн подер її на шматки на Тегеранськiй та Ялтинськiй нарадах i в усiй своїй москволюбськiй полiтицi. А з точки зору мiжнародного права "Атлантична хартiя" була найбiльшим зобов'язуванням з усiх тих, що їх колись в iсторiї давали США. Ф. Рузвельт дуже добре знав, що Парламент і Сенат США нiколи не затвердять нiчого такого як ця "Атлантична хартiя", що, напевно, її вiдкинуть, як вiдкинули Версальську мирну угоду i Лiгу Нацiй. I вiн не дав "Атлантичної хартiї" їм, щоб затвердили, а лише стисло оповiв про її змiст, багато чого не згадавши i чимало збрехавши.
Пригадаймо тут змiст тої "Атлантичної хартiї". Офiцiйна її назва: "Спiльне Комюнiке Президента США i Голови Великобританського уряду".
Вступ. "Президент США Франклiн Рузвельт i Голова уряду Великобританiї Високодостойний пан Уiнстон Черчiлль, який представляє Його Величностi уряд З'єднаного Королiвства, зустрiнувшись, вважають доцiльним оприлюднити певнi спiльнi засади державної полiтики їхнiх держав, що на них вони засновують майбутнiсть усього свiту".
Перший пункт. "Їхнi держави не бажають i не домагаються жодних завоювань, анi територiальних, анi будь-яких iнших". Цей пункт є 100 %-ою облудою. Як Англiя збудувала свою гегемонiю? Чи ж не вiйнами з Iспанiєю, Голландiєю, Францiєю, Нiмеччиною? I тепер, знищивши нiмецький торговельний флот, чи не перехопить Англiя ввесь його заробiток собi? Це саме i з авiацiєю. Легко перехопить вiд подоланої Японiї її ринки.
Другий пункт. "Вони хочуть, щоб не було таких територiальних змiн, якi не вiдповiдають вiльно висловленим бажанням народiв, що їх тi змiни стосуються".
У цьому пунктi сказано: "...жодних територiальних змiн". Про жодний виняток не згадано. Отже, це стосується також i Нiмеччини та СРСР. Сказано: "... Вiльно висловленим бажанням народiв, що їх тi змiни стосуються". Чи це означає, що землi тих народiв мають краяти три людини за круглим столом як то було в Ялтi? Чи це означає, що мiльйони родин виженуть з прапрадiдівської землi свiт за очi, як нiмцiв, українських лемкiв? Цей пункт натякає на плебiсцит. Судетськi нiмцi та українськi лемки повiк не забудуть отих "плебiсцитiв", що їх вони пережили. Анi одна вiйна в iсторiї не закiнчилася таким кривавим "миром"як Друга свiтова.
Третiй пункт. "Вони визнають i шанують право кожного народу вибирати форму влади, щоби були поверненi сувереннi права i самоуправа всiм тим народам, вiд яких вiдiбрано цi права силою".
Проект "Атлантичної хартiї" писав на бажання Ф. Рузвельта У. Черчiлль. У його проектi друге речення цього пункту звучало: "... Вони лише турбуються захистити право на вiльне слово i думку, без якої такий вибiр буде оманою". Це Черчiллеве речення Ф. Рузвельт змiнив на подане вгорi, тобто "хочуть, щоби були поверненi". Чому змiнив? Бо ж увесь свiт знає, за винятком цiлковито задурманених мафiозною пропагандою, що в СРСР не iснують вiльна думка, вiльне слово. Отже, багато янкi запитало би свого президента: "Якщо ми воюємо за вiльну думку i вiльне слово, то чому ж ви даєте мiльйони тонн вiйськового спорядження московському деспотовi, який вже потоптав такi дорогн нам вольностi? Слово "захистити" було надто ясне, i тому Ф. Рузвельт замiнив його на гумове "хочуть", а слово "вiльний" цiлковито викинув із Черчiллевого проекту. Щобiльше! У Черчiллевому проектi не було слiв: "... Вiд яких вiдiбрано це право силою". Цi слова додав Ф. Рузвельт. Чому? Бо ж... Московщина нiколи не загарбувала силою жодного народу, а тi народи, що тепер у СРСР, самi, з власної волi проголошували приєднатися до Московщини, створивши СРСР. А чи британськi колонiї приєдналися до Великобританiї також добровiльно? - запитали У. Черчiлля в Парламентi стурбованi англiйцi. У. Черчілль витлумачив їм, що це речення стосується лише земель, захоплених фашистами, нацистами. Ну, а англiйцi та москвини - це ж демократи. Гума.
У своїй промовi у Вашинґтонi Ф. Рузвельт сказав: "Атлантична хартiя" стосується не лише земель, що межують з Атлантичним океаном, але й до всього свiту. Вона вимагає роззброєння агресорiв, самовизначення народiв i чотири свободи: свободу слова, свободу релiгiй, свободу вiд злиднiв, свободу вiд страху. А в усiй тiй "Хартiї" нi разу не вжито слово "свобода" чи "воля". Як бачимо, вiн брехав. У промовi ж до Парламенту вiн казав, що та "Хартiя" вимагає свободи iнформацiї, а не слова. Крутiйство! Гума! Чи в СРСР бракує "повiдомлень". Та й самi янкi глузують з Рузвельтових "свобод", кажучи: "З чотирьох своїх свобод Ф. Рузвельт загубив двi на Квебекськiй нарадi, а двi на Ялтинськiй".
Четвертий пункт. "Уряди США та Великобританiї намагатимуться, вiдповiдно зважаючи на iснуючi зобов'язання, сприяти користуванню всiма державами - малими чи великими, переможцями чи переможеними - доступом на однакових умовах до свiтової торгiвлi i сировини, потрiбних їм задля їхнього добробуту".
П'ятий пункт. "Вони бажають здiйснити якнайповнiшу спiвпрацю всiх держав на господарчому полi з метою забезпечити всiм економiчний розвиток, полiпшити обставини життя робiтництва та забезпечити суспiльство вiд нещасть".
Англiя та її домiнiони пiдписали 1932 року торговельну угоду, так зване "Оттавське порозумiння", якою фактично наклали пута на мiжнародну торгiвлю. Їхнi мита, перевiзнi оплати, сконцентрованi в руках небагатьох грошi, загрожували нiмецькiй та японськiй торгiвлi й економiцi. Рятуючись, Нiмеччина перейшла на систему мiжнародного безпосереднього обмiну товарами, а Японiя розпочала дуже розбудовувати свою власну азiатську господарчу iмперiю. Четвертий пункт проголошує вiльну торгiвлю, але "зважаючи на iснуючi зобов'язання". Отже, "Оттавське порозумiння" лишається в силi. А це "Порозумiння" власне нищить вiльну торгiвлю. Недурно поважний англiйський журнал "Двадцяте сторiччя" назвав цi пункти не шкiдливими для Великобританiї.
Шостий пункт. "Пiсля остаточного знищення нацистської деспотiї вони сподiваються, що буде встановлений такий мир, який дасть усiм народам можливiсть безпечно жити у своїх власних межах, i який дасть певнiсть, що всi люди в усiх країнах можуть доживати свого вiку без страху i без злиднiв".
"Вони сподiваються". Та ж люди сподiваються вiчного миру з незапам'ятних часiв і досi. Написано "...у своїх власних межах". Чи це означає довоєннi межi чи повоєннi? А якщо повоєннi будуть несправедливi чи спiрнi, чи полiтично або економiчно безглуздими? Як тепер знаємо, фактично двi особи накреслили повоєннi межi, не питаючись людностi, яка жила в тих межах, анi їхнiх урядiв. А яке ж фарисейство у словах "нацистська деспотiя"! Чи лише нацистська стоїть на перешкодi мирного свiту? I чи лише вiйськова деспотiя? I чи лише деспотiя?
Сьомий пункт. "Такий мир мусить дати можливiсть всiм людям i народам плавати морями й океанами без жодних перешкод".
Пощо цей пункт? Та ж i перед вiйною плавали морями й океанами кораблi всiх народiв без жодних перешкод. Згаданий англiйський журнал "Двадцяте сторiччя" писав: "Признаємося - ми не розумiємо, що означає цей пункт". Нiхто не розумiв.
Восьмий пункт. "Вони вiрять, що всi держави у свiтi з життєвих i моральних причин мусять залишити застосовувати силу. Тому, що майбутнiй мир неможливо втримати, якщо держави i далi застосовуватимуть наземну, морську i повiтряну зброю задля загрози чи задля нападу поза своїми межами. Вони (тобто Рузвельт i Черчiлль.- П. Ш.) вiрять, сподiваючись широкої i сталої системи загальної безпеки, що роззброєння таких народiв є iстотною потребою, конечнiстю. Вони так само допомагатимуть i заохочуватимуть до всiляких iнших можливих засобiв i способiв, що полегшують мирним народам тягар озброєння".
Цей пункт написав Ф. Рузвельт, а не У. Черчілль. Англiя застосовувала силу поза своїми межами вiд часiв Вiльяма Завойовника (XI ст.). Отже, У. Черчiллевi було трохи нiяково таке пiдписувати, i вiн запропонував "пояснити" ясний вираз "вживати силу" неясним виразом "загроза та напад". Два роки тому Московщину вигнано з Лiгi Нацiй власне за напад на Фiнляндiю. Та сама Московщина в "Атлантичнiй хартiї" (вона також пiдписала її) запевняє ввесь свiт, що вона проти насильства. Англiйський письменник Ф. Уiл назвав "Атлантичну хартiю" "збiркою пiдлої, безчесної балаканини". Нi - вона була чимось далеко гiршим за балаканину. Вона була найцинiчнiшим глумом з усiх правд, що їх записала iсторiя мiжнародного життя, за винятком хiба вже пiвсторiчного, щоденного глуму соцiалiстичної Московщини.
Англiйський Парламент трохи занепокоївся, бо в "Атлантичнiй хартiї" виразно натякалося на англiйськi колонiї. У. Черчiлль заспокоїв його, витлумачивши, що фактично та "Хартiя" нiкого нi до чого не зобов'язує, а потрiбна була, щоб затягти США у вiйну. Лише тому вiн її пiдписав. I справдi, п'яти- та шестиколоннi часописи вiдкрито на перших сторiнках великими буквами iз захопленням писали, що та "Хартiя" фактично вже є участю США у вiйнi на московському боцi. А чотири мiсяцi пiзнiше США вже офiцiйно взяли участь у вiйнi.
"Атлантична хартiя" не пережила навiть свого творця Ф. Рузвельта. Її смерть збуто загальною мовчанкою так, що унiверситетськi студенти не знають про її iснування. Навiть син президента Елiот Рузвельт у своїй книжцi про батька присвятив цiй колись "найбiльшiй подiї у свiтовiй iсторiї" менше як одну сторiнку. В її смертi вiн звинувачував не Московщину, а Британiю.

План Г. Морґентау
Англо-американське вiйсько було 1944 року вже на кордонi Нiмеччини. Московське вiйсько було в Польщi. Отже, приходила на чергу не справа перемоги, а думка як використати перемогу. У Рузвельтових "радникiв" запаморочилася голова вiд їхнiх полiтичних перемог, i вони розперезалися. Одним із них був Мiнiстр скарбу жид Генрi Морґентау. На Другу свiтову вiйну вiн дивився з точки зору покарання Нiмеччини за вбивства жидiв i грабунки. Заступником Мiнiстра скарбу був також жид Гаррi Декстер Гвайт. Вiн фактично був мiнiстром, бо далеко розумнiший i здiбнiший за Г. Морґентау. Пiзнiше виявилося, що вiн був московським шпигуном.
Цей Г. Д. Гвайт склав план знищення Нiмеччини. Його план пропонував знищити цiлковито всю нiмецьку промисловiсть i обернути Нiмеччину назавжди в сiльськогосподарську країну. Новi нiмецькi поколiння вiн пропонував тримати на такому низькому культурному i господарчому рiвнi, щоб якнайбiльше їх умирало. Пропонував скласти вже тепер списки всiх "гiтлерiвцiв" i повистрiлювати їх без жодного суду. Все це мали би робити капiталiстичнi США, Великобританiя, Францiя. Отже, ненависть нiмецького народу природно звернулася би проти них, а соцiалiстична Московщина мала би велику нагоду виступати в ролi оборонця, покривдженого капiталiстами нiмецького народу. Вона допоможе йому створити Нiмецьку Соцiалiстичну Совєтську Республiку73, яка сама попросить, щоб її прийняли до складу СРСР.74 Стиснена з обидвох бокiв Польща "природно" стане також членом СРСР. За нею пiдуть: Румунiя, Мадярщина, Чехословаччина, Болгарiя, Югославiя, Австрiя. Решта Європи - справа лише часу. Чи ж Європа не стала вже на цей шлях? Те, що сто рокiв тому i далi було лише божевiльним маренням всiх московських фiлофєїв, зубатових, пьотрiв перших, тютчевих, данилевських, леонтьєвих, поґодiних, ґерценiв, достоєвських, декабристiв, каткових, бакунiних, панкратових, ленiних, хрущових i мiльйонiв iнших московських нацiоналiстiв, тепер за брежнєвих починає здiйснюватися.
План знищити Нiмеччину Г. Морґентау подав на засiдання мiнiстрiв за два днi до Квебекської наради. Мiністр закордонних справ К. Гол i вiйськовий Мiнiстр Г. Сiмсон вжахнулися i два днi розпучливо намагалися переконати Ф. Рузвельта у згубностi цього божевiльного плану не лише для Європи, але також i США. Намарно! Ф. Рузвельт власноручно написав на ньому: "Схвалюю Ф. Р." Тодi мiнiстри подали йому писаний, обґрунтований i гостро висловлений протест.
Цей план Ф. Рузвельт разом з Мiнiстром скарбу Г. Морґентау повiз на Квебекську нараду, що вiдбувалася у серпнi 1944 року, хоч фiнансових справ там не мали обмiрковувати. Але вiн не взяв iз собою анi Мiнiстра закордонних справ К. Гола, анi військового Мiнiстра Г. Стiмсона, дарма що там мали обмiрковувати великої ваги мiжнароднi вiйськовi справи. Та свого дорадника, шестиколонника Г. Гопкiнса вiн взяв iз собою.
На нарадi У. Черчiлль дуже обурився тим планом i гостро заперечив проти нього. Але Г. Морґентау знав, чим можна купити англiйцiв. Вiн указав У. Черчiллевi, що знищення нiмецької промисловостi знищить назавжди найсильнiшого англiйського торговельного конкурента на свiтових ринках. Нiмецька багатюща Рурщина з її рудою фактично стане англiйською. А щоби вiдбудувати знищену вiйною Англiю, Г. Морґентау сам вiдразу запропонував У. Черчiллевi позику шiсть i пiвмiльярда доларiв на дуже легких умовах сплати. Байдужий до моральних засад, коли йшло про добро Британської iмперiї, У. Черчілль погодився на той план. У своїх спогадах вiн виправдовувався тим, що був примушений погодитися, бо знав, що без американських мiльярдiв Англiя не зможе скоро стати економiчно на власнi ноги. До того ж, погоджуючись, вiн взагалi не вiрив, що можна буде здiйснити той божевiльний план. А ми пригадаймо тут, що вiн разом з Ф. Рузвельтом три роки перед тим пiдписали "Атлантичну хартiю", в якiй обiцяли всiм народам - переможцям i переможеним - вiльний економiчний розвиток.
Щасливий Г. Морґентау, повернувшись до Вашинґтона, похвалився своєю перемогою К. Голу. Розлютований Гол побiг до Рузвельта, але той не хотiв його слухати. Та коли К. Гол сказав, що цей план може дуже пошкодити в наступних виборах президента, то Ф. Рузвельт удав дурня, кажучи, що не бачить нiякої шкоди для США вiд того плану, зрештою, хоч i пiдписав, проте не вважає себе зобов'язаним його здiйснювати. К. Гол чи повiрив чи нi, розумiв, що якщо нiмцi довiдаються про цей план, то це коштуватиме сотнi тисяч убитих воякiв США. З цiєї причини вiн погодився тримати той план у таємницi.
Та не хотiла тримати його в таємницi мафiя. Комунiстичний часопис "Дейлi Уоркер" надрукував його, прославляючи Ф. Рузвельта. Патрiотичнi часописи ганили Г. Морґентау та Ф. Рузвельта. Г. Стiмсон удруге подав Ф. Рузвельтовi свiй гострий протест. Ф. Рузвельт побачив, що вiн може програти наступнi вибори, i вiдповiв офiцiйно Г. Стiмсоновi, що вiн, Рузвельт, нiколи не мав жодного намiру обертати Нiмеччину в чисто сiльськогосподарську країну, а тим планом хотiв лише допомогти збiднiлiй Англiї, щоби по вiйнi вона мала бiльше торгiвлi. Коли ж Г. Стiмсон прочитав йому слово у слово той план разом з його та Черчiллевим пiдписами, то Ф. Рузвельт знову вдав дурня, зробив вигляд дуже здивованого i сказав, що вiн власне сам не розумiє, як вiн мiг таке пiдписати. Це була звична театральна Рузвельтова комедiя, а вiн мав неабиякi акторськi здiбностi, бо той план написано дуже просто i цiлком зрозумiло навiть полiтичному невiгласовi: "Нiмеччину треба обернути в чисто сiльськогосподарську країну".
Наближалися вибори президента США, i Ф. Рузвельт наказав припинити пiдготовку до здiйснення плану Г. Морґентау. Але самого плану вiн не вiдкликав, лише у своїх виборчих промовах запевняв, що нiмецький народ не буде поневолений. А що конкретно означає в його уявленнi "поневолений", Ф. Рузвельт не пояснив. Кожний може тлумачити його як хоче. Чому Ф. Рузвельт не вiдкликав плану Г. Морґентау? Вiдповiдь на це дає система виборiв президента США.
Президента США обирають не загальним, безпосереднiм голосуванням, а посередньо - голосуванням уповноважених виборцiв. Цих уповноважених виборцiв вибирає загальним голосуванням люднiсть кожного штату зокрема. Число їх у кожному штатi визначено конституцiєю i не є однакове в кожному штатi, але пропорцiйно до кiлькостi людностi у штатi. Малолюднi штати, як, наприклад, Арiзона, Утаґ, Айдаґо вибирають лише по чотири уповноважених виборця, а Нью-Йоркський штат вибирає аж 45 уповноважених виборцiв (найбiльше, нiж будь-який iнший штат). Крiм того система виборiв не пропорцiйна, мажоритарна, тобто ВСI вибранi у штатi будуть з тої партiї, яка одержала бiльшiсть голосiв людностi штату (хоч би та бiльшiсть була лише одним голосом). Завдяки такiй мажоритарнiй системi багатолюднi штати часто визначають вибiр.75
Нью-Йоркський штат має право вибирати 45 уповноважених виборцiв. У цьому штатi живе кiлька мiльйонiв жидiв. Всi вони - цiлком природно i справедливо - горiли жадобою помститися Нiмеччинi за вбивства жидiв та грабунки. Хотiли знищити нiмецьку державу раз і назавжди. Про наслiдки такої помсти вони не думали i не дбали. Щодо виборiв - Ф. Рузвельт не цурався жодних найнеморальнiших дій, i всiма способами купував жидiвськi голоси. Тим-то вiн не вiдкликав плану Г. Морґентау.
Трагiчна шкода, що її передбачав К. Гол, сталася. Ще ранiше, з Касабланкської наради, нiмцi довiдалися, що не можуть сподiватися вiд американцiв, англiйцiв легких умов замирення. Та нарада ухвалила вимагати вiд Нiмеччини БЕЗУМОВНОЇ здачi. Нiмецький Мiнiстр пропаганди Й. Ґеббельс роздмухав ту вимогу до неймовiрних жахiв для нiмецького народу. Але то була його бездоказова пропаганда. А план Г. Морґентау дав йому, чорним по бiлому, докази того, що поразка Нiмеччини принесе нiмецькому народовi жахливе рабство, голод, холод, пошестi, мор всього народу.
Навiть i по проголошеннi безумовної здачi були в Нiмеччинi сили, що планували вбити А. Гiтлера, наставити антинацистський уряд i пiддатися англо-американцям, не пускаючи до Нiмеччини москвинiв доти, доки не наблизиться англо-американське вiйсько, щоб вiддати зброю англо-американцям, а не москвинам. Коли ж нiмцi довiдалися про план Морґентау, а вони знали, що Г. Морґентау був жид, то навiть противники нацистiв - соцiалiсти, демократи - всi нiмцi переконалися, що Й. Ґеббельс казав їм правду i А. Гiтлер має слушнiсть. Таким чином план Морґентау став могутнiм нiмецьким бойовим кличем: "Лiпше загинути iз зброєю в руках, нiж бачити своїх дiтей i внукiв у жидiвському рабствi".
Кожний нiмець є стійким нiмецьким патрiотом, увесь нiмецький народ є войовничим, зарозумiлим у своїй нацiональнiй гордостi. Довiдавшись про план Морґентау знищити їхнiй народ, вся Нiмеччина як один схопилася до бою за великий iдеал - бути чи не бути нiмецькому народовi. I зруйнована, без заводiв по випуску зброї, голодна, холодна, перевтомлена, виснажена Нiмеччина билася відчайдушно ще довгi сiм мiсяцiв. Нiде в Нiмеччинi не було й слiдiв переляку, панiки. Вiдступали, вивозили все в найлiпшому за тих обставин ладі. Мораль всього народу не заломилася аж до останньої хвилини вiйни. Коштувало це англо-американцям сотнi тисяч зайвих жертв. Та тi жертви є малесенькою порошиночкою, порiвнюючи з тим, що ще коштуватиме їм. А нам, українцям? Лише Господь знає. Поки що вже коштує понад 15 мiльйонiв мерцiв та жахливе матерiальне i нацiональне румовище на землi, де жила колись найбагатша - духовно i матерiально - нацiя Європи на iм'я Україна.
Не згадуючи навiть про Черчiллiв план наступу на Нiмеччину через Балкани, а не лише Францiю, англо-американцi могли дуже легко зупинити московське вiйсько на захiдних кордонах СРСР. Уряди Англiї, Францiї, США та СРСР своєчасно знали, що Нiмеччина хотiла пiддатися ще 1943 року, але з умовою, щоб не було в Нiмеччинi московського окупацiйного вiйська. Але ж ця умова перекреслювала плани мафiї, i вона подбала, щоби так не сталося. План Морґентау був попри мету знищити нiмецьку державу засобом задля того. Вiн припiзнив на сiм мiсяцiв наступ англо-американцiв i дав Московщинi сiм мiсяцiв часу посунутися на Захiд. Проте, навiть з таким великим припiзненням, англо-американцi все ж випередили москвинiв. Генерал Дж. Патон був пiд самою Прагою, а генерал О. Бредлi недалеко вiд Берлiна. Тодi вони одержали накази НЕ брати Праги i Берлiна, щоб їх могли взяти москвини.

* * *
Генеральнi Штаби США, Великобританiї, Францiї бачили вже на початку 1943 року, що Нiмеччина програла вiйну. А США ще не розбудували свою вiйськову потужнiсть повнiстю. Отже, У. Черчiлль та Ф. Рузвельт вже тодi були певнi своєї перемоги. Також був певним i Й. Сталiн. Та мiж ними була дуже велика рiзниця. Й. Сталiн вже мав свої плани на те, що має бути по вiйнi, а У. Черчiлль думав дуже мало. Ф. Рузвельт цiлковито не думав. Й. Сталiн надзвичайно твердо i вперто вимагав, щоби союзники вiдновили захiдний фронт, але обов'язково, висадивши вiйсько у Францiї, через протоку Ла-Манш. Чому саме у Францiї? Й. Сталiн i союзники добре знали, що Нiмеччина змiцнила французькi береги на Ла-Маншi так добре, що висадка десанту там була би самогубством. Тому У. Черчiлль хотiв висадити на Балканах. Й. Сталiн дуже гостро тому протиставився. Треба пам'ятати, що саме тодi Нiмеччина розбила московське вiйсько вщент i Московщина лежала безсильна. Якщо б англо-американцi наступали на Нiмеччину через Балкани, тодi їхнi вiйська були б у Грецiї, Болгарiї, Сербiї, Чехословаччинi, Мадярщинi, Австрiї, в усiй Нiмеччинi. Зайнявши Балкани, англо-американськi вiйська висадилися б також в Одесi, Криму, на Кавказi. Кремлiвськi можновладцi були непохитно переконанi, що капiталiстичнi держави не знищили ще соцiалiстичний СРСР лише тому, що ранiше не мали нагоди i боялися величезної потуги СРСР. Розбите вiйсько СРСР i висадка на Балканах були би справдi величезною нагодою знищити "савєтскую" владу в СРСР. А поготiв ще й тому, що в Українi дiяли ОУН та УПА, i Московщина це добре знала. Знала також, що Англiя та США i не думають робити Україну своєю колонiєю, як це пробувала вже робити Нiмеччина i тим обернула прихильнiсть до неї українцiв у ворожнечу. А у вiйську США i Канади були сотнi офiцерiв i тисячi воякiв українцiв. Тому що вони знали українську мову, то природно були б керiвниками мiсцевої англо-американської вiйськової влади. Самозрозумiло, мiсцева українська люднiсть нав'язала би з ними близькi, приятельськi стосунки i тим дуже би впливала на їхнi погляди на Московщину, на iдею державної незалежностi України, отже, i на їхнi вчинки i накази. Та найголовнiше, в Україну приїхали б сотнi кореспондентiв з усього свiту. Вони на власнi очi переконалися б, що соцiалiзм в СРСР - це лише личина, за якою Московщина ховає своє iсторичне загарбництво. Переконалися би, що Московщина мрiє не про свiтове братерство народiв, а про панування над ними. Вiдкривши своїм читачам очi на цю правду, вони знищили би найбiльшу силу Московщини - п'яту та шосту московськi колони у свiтi. За таких обставин українцi мали б силу пiдтвердити в Києвi, вже проголошене у Львовi, вiдновлення Української Самостiйної Держави. I уряд США та Великобританiї не мали б сили ув'язнити український уряд, як зробила це 1941 року Нiмеччина у Львовi, бо в США i Канадi живе майже один мiльйон виборцiв українського походження, що мають чималу полiтичну силу. Коротко - наступ англо-американського вiйська на Нiмеччину через Балкани - це був би цiлком певний розвал московської iмперiї. Й. Сталiн та свiтова мафiя передбачали такi наслiдки. I вони не допустили висадки на Балкани.
Полiтична уява У. Черчiлля не сягала далi схiдних меж Польщi, тому не сила була йому уявити можливу полiтичну роль України, якби союзники наступали через Балкани. Але вiн добре уявляв наслiдки наступу через Балкани для Захiдної Європи. Вiн розумiв, що справа наступу через Балкани чи через Францiю була проблемою не стратегiї, але справою далекосяжної полiтики. Настирливi вимоги Московщини наступати через Францiю У. Черчiлль вiдкинув. Великобританський уряд ще в липнi 1942 року ухвалив НЕ наступати через Францiю, а наступати лише через Балкани. Тодi Ф. Рузвельт послав до Лондона генерала Дж. Маршалла та свою праву руку, головного радника Г. Гопкiнса переконати англiйцiв у потребi наступати через Францiю. Англiйцi не пiддавалися тисковi, хоч дуже боялися псувати стосунки з США, розумiючи, що без їх допомоги Англiя загине. У. Черчiлль писав тодi Ф. Рузвельтовi: "Найголовнiшим нашим завданням тепер є здобути пiвнiчне узбережжя Африки, розбудувати там морськi та повiтрянi бази, а з них ударити якнайдужче попiд iтало-нiмецьке черево - Балкани". Г. Гопкiнс записав тодi до свого щоденника: "Цей план мене дуже пригнобив".
Та мафiя i не думала поступатися. Навпаки, щоби посилити тиск на англiйцiв, Г. Гопкiнс витягнув iз своєї кишенi i прочитав англiйцям документ пiд назвою "Позицiї Росiї". Цей документ був таємний i нiбито написаний найвищими вiйськовими знавцями США, хоч нiким не пiдписаний. Про нього нiхто нiчого не чув аж до смертi Ф. Рузвельта та Г. Гопкiнса. У тому "документi" було написано: "Повоєнна позицiя Росiї (тобто СРСР.- П. Ш.) в Європi буде пануюча. Пiсля розчавлення Нiмеччини не лишиться в Європi жодної сили, яка могла би спротивитися величезнiй вiйськовiй потужностi СРСР. Щоправда, Великобританiя розбудує на Середземномор'ї свої сили супроти СРСР, що можуть бути допомiжними у рiвновазi сил. Але лише допомiжними, бо Великобританiї буде не сила самій встояти супроти СРСР. З цього 100 % можливого стану єдиний, життєздатний висновок - робити все що можемо, щоби здобути приятельство Московщини. Отже, треба вже тепер допомагати їй всiм чим зможемо i не псувати стосункiв задля малих розходжень".
У тому "документi" не написано: чи i по вiйнi треба буде допомагати Московщинi та не псувати стосункiв з нею. Очевидячки, що так, бо iнакше не утримати приятельських стосункiв з рознахабленим, вiчно ненажерливим Ванькою. Вiдомо, що московська "шiрокая натура" не знає жодних меж. "Коль пiть - так пiть на всю. Коль бiть - так бiть на всю". Якщо можна загарбати всю Європу, то... "Дайош растуди тваю... вєсь мiр"!!! Чи ж улюблений московський поет С. Єсенiн не марив "калєнам прiдавiть екватор", "папалам нашу зємлю раздавiть как калач", "до Єґiпта раскарячiть ноґi" i т. п.? I таке марили не лише "бальшєвiкi". Про таке марили i старi - ще з царських часiв - монархiсти: К. Леонтьєв, В. Соловйов, Ф. Тютчєв, М. Поґодiн, С. Булґаков, В. Розанов; про таке марили й лiберали: А. Ґерцєн, Ф. Достоєвський i демократи М. Бакунiн, М. Ґорький i т. п. Всi вони марили, мрiяли про те саме - знищити в усьому свiтi iдею Бога, знищити у людей мораль, знищити у людей здатнiсть думати; виховати слухняну отарну робочу двоногу худобу. А таку худобу буде вже легко запрягти до московського i мафiозного iмперського воза. Худоба ж сама, з власної волi йде до повного корита у стайнi, не думаючи про ковбаси з їхнiх шинок. Про "ковбаси" думають тепер тi, що керують поза лаштунками всiлякими рузвельтами. Худобi ж двоногiй не сила бачити далi свого корита у стайнi добробуту та "спiвiснування" з рiзником.
Янкi написали сотнi грубих i тисячi менших книжок про 2-гу свiтову вiйну. За винятком кiлькадесятьох, читаючи їх, набуваєш враження, що не США врятували СРСР, але навпаки - СРСР врятував США. Вони без застереження твердять, що СРСР був вирiшальним чинником у тiй вiйнi. Безглуздiшої, нахабнiшої i шкiдливiшої брехнi неможливо видумати. А ця брехня по вiйнi стала сильною московською, антиамериканською зброєю у холоднiй вiйнi в Африцi, в Азiї. Нею Московщина б'є США на тих суходолах. Азiати і африканцi могли повiрити цiй брехнi, бо ж вони мало знали про ту вiйну взагалi, а про допомогу США Московщинi цiлковито нiчого. А чим пояснити, що повiрили також i янкі? З часiв Квебекської наради (серпень 1943) не лише генерали, але й журналiсти бачили, що вiйськова і промислова потужнiсть США та Великобританiї є така величезна, що фактично вона вже перемогла потужнiсть Нiмеччини та Японiї. I вони також розумiли, що СРСР тримається лише допомогою США, а без неї він би давно вже впав. Генерали та вищi офiцери Генерального Штабу США були переконанi, що якби США припинили допомагати Московщинi так довго до осені 1943 року, навiть i тодi СРСР був би завалився.
Iсторик i радник Вiйськового Мiнiстерства США В. Полстон писав: "Вищi офiцери США кипiли придушеним протестом. Вони були твердо переконанi, що Московщина потребує допомоги США безмiрно бiльше, нiж США московської. Вони обурювалися, слухаючи так багато про московську пайку в перемозi i так мало про пайку США. Вони боялися, що англо-американцi, вихваляючи переборщено московську пайку i вибачаючись за нiби меншу їхню, пiдбадьорять Московщину вимагати бiльше i бiльше поступок вiд Англiї та США".

Касабланкська нарада
У сiчнi 1943 року у мiстi Касабланка в Алжирi вiдбулася нарада голiв урядiв та Генеральних Штабiв Великобританiї, США i Францiї. Генеральнi Штаби трималися думки, що Нiмеччина вже програла вiйну. Мафiя боялася, що на тiй нарадi уряди пiд тиском генералiв ухвалять наступ через Балкани. Тому Ф. Рузвельт поквапно вислав до Касабланки - за кiлька днiв до наради - генерала Дж. Маршалла, наказавши йому намовити англiйських та французьких генералiв наступати через Францiю. Генерал Дж. Маршалл намовляв їх три днi, але не намовив. Навiть i американцi генерал Г. Арнольд та адмiрал Е. Кiнґ не пiдтримали Дж. Маршалла, добре знаючи, що кожний сантиметр узбережжя Ла-Маншу пiд обстрiлом нiмецьких твердинь у такiй мiрi, що висадка вiйська там була би на 90 % божевiльним самогубством. Англiйцi натомiсть пропонували висадки в Iталiї, Грецiї, Балканах, Туреччинi. Цiкава "дрiбниця". Одним із доказiв генерала Дж. Маршалла було: "Це найбiльше задовольняє Московщину". Зрештою, погодилися на компромiс - вiдкласти до 1944 року, а в мiжчасi - здобути Сицилiю.
Ф. Рузвельт був дуже розчарований такою розв'язкою, а Г. Гопкiнс - пригноблений. Та несподiвано для всiх Ф. Рузвельт одним махом бiльш нiж надолужив програне мафiї. Надолужив, як каже українська приповiдка - "з великим гаком". Ф. Рузвельт вже по нарадi, на бенкетi в присутностi журналiстiв "вистрiлив" мафiозну засаду - безумовної капiтуляцiї Нiмеччини.
Це направду була така бомба-несподiванка, що приголомшила всiх присутнiх, навiть i янкi, наприклад, адмiрала США В. Лiгi. Пiзнiше й Мiнiстр закордонних справ США К. Гол признався, що вiн був здивований не менше за У. Черчiлля.
Згодом (21.07.1949) У. Черчiлль виправдовувався в Парламентi: "Почувши це, я мусив дуже швидко думати i визначати чи тодiшнiй дуже критичний стан Великобританiї дозволяв менi вiдмовитися. Я був примушений тодi у зв'язку зі станом Великобританiї погодитися на Рузвельтову "безумовну капiтуляцiю". У моїй головi нiколи такого не було".
Пiзнiше i сам Ф. Рузвельт казав: "Iдея безумовної капiтуляцiї якось раптово вибухла в моїй головi i я, не думаючи вiдразу, висловив її присутнiм журналiстам". Ф. Рузвельт i тут безсоромно збрехав. То була давно вже обмiркована iдея мафiї.
Так Ф. Рузвельт цiлковито безпотрiбно збiльшив кiлькiсть воєнних жертв на кiлькасот тисяч. Нам, українцям, його ухвала коштувала бiльше жертв, нiж всiх американських, англiйських, французьких, нiмецьких, iталiйських разом узятих. Але вона не лише врятувала московську iмперiю вiд розвалу, але так змiцнила її по вiйнi, що тепер вона загрожує всьому свiтовi. I нiхто iнший, як саме Ф. Рузвельт посередньо це висловив. Ще у Касабланцi вiн сказав своєму синовi Елiотовi: "Безумовна капiтуляцiя! Певна рiч, це якраз те, що потрiбно Московщинi. Нiчого лiпшого вона не могла би побажати. Безумовна капiтуляцiя! Гм! Та ж дядько Йосиф сам би поставив цю вимогу".
Дядько Йосиф давно вже поставив цю проблему, лише в далеко хитрiшiй формi. Безумовна капiтуляцiя Нiмеччини означала не лише зайвi жертви, але й ще щось безмiрно бiльше. Вона означала, що двi великi держави, якi географiчно та iсторично були найнадiйнішими загатами комунiстичної повенi в Європi та Азiї, мали би бiльше не бути тими загатами.
Розумнiшi янкi визнали потiм, що вимога безумовної капiтуляцiї Нiмеччини була найбiльшою помилкою у 2-iй свiтовiй вiйнi. "Ця помилка не лише без потреби продовжила вiйну i тим збiльшила кiлькiсть жертв, але, що найголовнiше, спричинилася до того, що вiльний свiт загубив мир i посiяв насiння 3-ї свiтової вiйни. Вiйни жахливiшої за всi вiйни в iсторiї людства, бо вiйни атомної".
Щоби лiпше зрозумiти цю помилку, киньмо оком на полiтичний клiмат тодi в самiй Нiмеччинi.
Пiд час Касабланкської наради нiмецькi повiтрянi напади на Англiю вже цiлковито заломилися, навпаки, в Нiмеччинi нiхто не спав без жаху вiд англо-американських бомб. У листопадi 1942 року нiмецьке вiйсько у пiвнiчнiй Африцi вже було розбите. Командувач африканським фронтом генерал Д. Ейзенхауер запевняв на Касабланкськiй нарадi, що вiн закiнчить вiйну в Африцi в найближчих тижнях. Англiйська розвiдка знала ще 1942 року, що змову проти А. Гiтлера очолюють колишнiй начальник Генерального Штабу Людвiґ Бек та колишнiй бургомiстр мiста Лейпциґ Карл Ґерделер. Обидва дуже поважнi i впливовi особи. Адмiрал Вiльгельм Канарiс, барон К. Штауфенберґ, маршал Гонтер Клюґе, маршал Ерiх Манштейн, генерал Ганс Остер i багато iнших високопоставлених нiмцiв вже ясно бачили поразку Нiмеччини i шукали порятунку її вiд московської окупацiї. Два їхнi уповноваженi не нацисти звернулися у Стокгольмi до Вiнчестерського єпископа з просьбою запитати британцiв та уряд США, чи вони погодилися б розпочати мирнi переговори, якби нiмцi усунули вiд влади гiтлерiвський уряд iз нацистською партiєю, а вибрали б демократичний? Жодної вiдповiдi не одержали.
Пiсля Сталiнградської катастрофи 31.01.1943 р. нiмецький Генеральний Штаб вже не вiрив у свою перемогу. Не вiрив i сам А. Гiтлер. Його мiнiстр Й. Ґеббельс записав 2.03.1943 р. до свого щоденника: "Вождь став понурим вiдлюдком i весь час сидить у своєму бункерi пригноблений, у великiй задумi". Отже, спроба тих двох нiмцiв у Стокгольмi була, цiлковито певно, пiвофiцiйною пропозицiєю нiмецького генералiтету розпочати мирнi переговори. Вже тодi той генералiтет планував усунути А. Гiтлера та його партiю вiд влади. I справдi, рiк пiзнiше полковник барон К. Штауфенберґ пробував убити А. Гiтлера, очевидячки за дорученням генералiтету.
Нема сумнiву, що Нiмеччина була би прийняла тодi найтяжчi умови миру, крiм однієї - пустити до Нiмеччини москвинiв. Нiмцi аж надто добре розумiли, що робитиме в Нiмеччинi не лише московське вiйсько, але й пiд його захистом Комiнтерн. Розумiли, якi будуть у Нiмеччинi повоєннi наслiдки московської, хоча б i тимчасової, окупацiї. Тому нiмцi погодилися би на все, крiм московського вiйська в Нiмеччинi. I справдi, нiмцi здалися англо-американському вiйськовi, вони не пiддалися московському, але тiкали на захiд, до англо-американців.
Своєю вiдповiддю "безумовна капiтуляцiя" Ф. Рузвельт закрив нiмцям шлях до здачi. Не лишалося їм нiчого iншого як битися далi, хоч би й до славного загину, щоб лишити нащадкам героїчну традицiю, на якiй виховувалися б месники. Краще померти у бою, нiж загинути безславно як покiрнi барани пiд ножем московських рiзникiв. Самозрозумiло, Мiнiстр пропаганди Й. Ґеббельс використав цю Рузвельтову "помилку" на всi 100 %. Його пропагандивна машина роздмухала патрiотичний вогонь нiмцiв, що вже загасав. Припертi до муру, нiмцi напружували рештки своїх сил і відчайдушно билися ще два роки. Англiйський генерал Дж. Фулер пише: "Кожний народ, що має почуття власної гiдностi i нацiональної честi та почуття вiдповiдальностi перед нащадками, нiколи не погодиться на безумовну капiтуляцiю. Вимога ворога здатися безумовно робить його боротьбу священною, з усiєю запеклiстю релiгiйних вiйн. Вимога безумовної капiтуляцiї Нiмеччини приведе до порушення полiтичної рiвноваги мiж європейськими державами, бо московська iмперiя стане найсильнiшою вiйськовою потугою в Європi, отже, пануватиме в Європi. Тож мир, заснований на безумовнiй капiтуляцiї Нiмеччини, буде лише змiною нацистської деспотiї на ще гiршу московську деспотiю".
Старою, ще з часiв царя Iвана Грозного, воєнною традицiєю Московщини було затягати вiйну мiж московськими сусiдами якомога довше, але самiй не втручатися до тої вiйни доти, доки обидва противники не виснажаться в такiй мiрi, що не матимуть сили чинити опору Московщинi, хоч би й об'єднали рештки своїх сил проти Московщини. Прикладом з нашої iсторiї є Переяславська угода. Тодi Московщина навмисно затримала на два роки переговори про ту угоду, чекаючи, щоб Україна бiльше виснажилася у вiйнi з Польщею i стала такою малосильною, що була би примушена прийняти всi московськi умови. Теперiшнi червонi царi перейняли всi без жодного винятку традицiї своїх чорних царiв, отже, i цю традицiю. Московщина дуже зрадiла англо-нiмецькій вiйні i вiдразу проголосила своє невтручання у вiйну, плануючи чекати поки i Великобританiя, i Нiмеччина виснажаться. Та А. Гiтлер знiвечив її плани, напавши на СРСР. Московщина була примушена воювати, не чекаючи на ослаблення капiталiстичних держав.
Цi два роки зайвої вiйни були найдорожчим Рузвельтовим подарунком Московщинi. Допомога США в понад 11 мiльярдiв доларів вiдбудувала знищене московське вiйсько. Але два роки перепочинку значили щось далеко важнiше за вiйсько. Вони дали можливiсть вiдбудувати i змiцнити московську ВЛАДУ в СРСР, бо дали Московщинi досить часу схаменутися вiд переляку i вхопити знову вiжки влади, що випали з її рук у безладдi панiчної втечi з України. Без того дворiчного перепочинку була би не врятувала московську iмперiю i багатомiльярдна допомога США, бо Московщина не мала б часу її використати. Цi два роки перепочинку дали Московщинi також досить часу винищити кiлька мiльйонiв "iзмєнiкоф родiни".
Ще перед Касабланкською нарадою У. Черчiлль писав (3.12.1942): "У наступi 1942 року були побитi не москвини, але навпаки - нiмцi. Полонений у Єгиптi нiмецький генерал Ф. Тома признався, що 180 нiмецьких дивiзiй на московському фронтi фактично є не дивiзiями, а лише бригадами". Оточена у Сталiнградi шоста нiмецька армiя доживала останнi днi (пiддалася 31.01.1943). На Квебекськiй нарадi оповiдали таку смiховину. Журналiст питає У. Черчiлля: "Чи нарада запропонує Нiмеччинi умови миру?". У. Черчiлль вiдповiдає: "На Бога, нi! Та ж вона негайно їх прийме".
Отже, вiдмова обмiркувати умови замирення з тими нiмецькими генералами, якi хотіли скинути А. Гітлера і замиритися, не була помилкою, але свiдомим планом мафiї затягнути вiйну, щоби дати Московщинi досить часу на вiдбудову та змiцнення вiйська i влади; щоби дати Московщинi досить часу пересунути фронт вiд Волги на Вiслу; щоб англо-американське вiйсько зустрiнулося би з московським не на схiднiй межi Польщi, але на захiднiй межi Нiмеччини.

Тегеранська нарада
Мiнiстр закордонних справ США К. Гол пише у своїх спогадах, що президент Ф. Рузвельт не лише нiколи не радився з ним у справах мiжнародної полiтики, але навiть не допускав на засiдання Державної Воєнної Ради, хоч на її засiданнях обмiрковувалися i розв'язувалися справи великої мiжнародної ваги, що в їх розв'язаннi мусить брати участь Мiнiстр закордонних справ. Також Ф. Рузвельт нiколи не брав iз собою на мiжнароднi наради К. Гола, але завжди брав Г. Гопкiнса, хоч той не був мiнiстром, а лише радником президента. Щоправда, на Квебекську нараду Ф. Рузвельт запросив К. Гола, але зробив так, щоби той К. Гол приїхав, коли всi важливi справи вже були обмiркованi i розв'язанi. Щоби запротестувати проти такого аж надто ясно виявленого недовiр'я йому, К. Гол зiйшов з посади, але Ф. Рузвельт не звiльнив його, бо наближалися вибори президента, а К. Гол був дуже широко знаним i шановним виборцями за його полiтичну чеснiсть i патрiотизм. По виборах же Ф. Рузвельт звiльнив К. Гола з посади.
Причину такого Рузвельтового недовiр'я до К. Гола подав шестиколонний часопис "Нова Республiка". Вiн писав, що К. Гол занадто вороже ставиться до Московщини. Насправдi, К. Гол не ставився аж занадто вороже до Московщини, але, будучи патрiотом i чесною людиною, мав мужнiсть протестувати проти мафiозної зради на користь Московщини. Наприклад, вiн не допустив, щоби США та Великобританiя визнали межi СРСР, які накреслили 1939 року Й. Сталiн з А. Гiтлером.
К. Гол кiлькаразово попереджував Ф. Рузвельта, що Московщина планує запанувати в Європi. Вiн писав У. Черчiллевi у березнi 1943 року: "Я думаю, що Московщина почне вiйну з Японiєю, але це буде за два-три тижнi перед нашою там перемогою. Почне, щоб мати право на вiйськову здобич i право голосу у пiдписаннi миру з Японiєю. А за тi два-три тижнi Московщина встигне обсадити Маньчжурiю та великий клапоть сусiднiх земель". Само собою зрозумiло, що така людина в урядi США була перешкодою мафiозному ошуканству, але усунути з посади мафiя не наважувалася, знаючи, що її дуже шанує суспiльство. Доречно буде тут згадати про лицемiрство Ф. Рузвельта щодо К. Гола. Ф. Рузвельт не взяв К. Гола, Мiнiстра закордонних справ США на Ялтинську нараду, хоч узяв шестиколонника Г. Гопкiнса та п'ятиколонника, московського шпигуна А. Гiса, якi були лише радниками, а не мiнiстрами. З Ялти Ф. Рузвельт вислав К. Головi телеграму, пiдписану також У. Черчiллем i Й. Сталiним: "Нам тут бракує Вас".
У тих же спогадах К. Гол пише: "Я нiчогiсiнько не знав про випуск атомної бомби в США. Дiзнався про неї з часописiв, пiсля того, як її скинуто в Японiї". Ба, не знала навiть Служба безпеки. Вона дiзналася про неї не вiд уряду США, а вiд... комунiстiв, тобто вiд своїх таємних агентiв у комунiстичних органiзацiях. Тi розвiдники вислiдили, що комунiсти одержують вiдомостi про виробництво атомної бомби в США вiд деяких науковцiв, якi працюють над її виготовленням у великiй таємницi в Калiфорнiйському унiверситетi. Служба безпеки негайно повiдомила про це уряд, i одержала вiд нього наказ... припинити стежити за тими науковцями. Пiзнiше, зловленi на гарячому, московськi шпигуни К. Фокс, Г. Ґолд, Д. Ґрiнґлес знали бiльше про виробництво тої бомби, нiж мiнiстри i Служба безпеки США. Ну, а задля чого ж був в урядi особистий радник президента Ф. Рузвельта, їхнiй одновiрець - жид Самуїл Розенман?
Ф. Рузвельт три рази не просто просив, але буквально благав Й. Сталiна призначити побачення з ним. Вiн обiцяв прилетiти до будь-якого мiсця, що його призначить сам Й. Сталiн. Він тричі йому вiдмовляв. Чому? Бо Й. Сталiновi, як i кожнiй розсудливiй людинi, не сила було зрозумiти, з яких причин голова найпотужнiшої капiталiстичної держави залюбився до нестями в голову комунiстичної держави, який цiлковито ясно, офiцiйно i кiлькаразово на ввесь свiт проголошував, що має намiр знищити всi капiталiстичнi держави. Та дивна любов барана до вовка не вмiщувалася в головi Й. Сталiна. Звиклий до хитрощiв, до пасток, Й. Сталiн був певний, що та Рузвельтова любов була лише приманкою до капiталiстичної пастки. Знаючи, що вiн зi своєю освiтою i дипломатичною вправнiстю, є далеко слабшим за Ф. Рузвельта, Сталін боявся, що Ф. Рузвельт "обкрутить його навколо пальця", обдурить так, що й не зауважиш. Як тепер знаємо, сталося навпаки - Й. Сталiн обдурив Ф. Рузвельта. Нарештi Й. Сталiн дав свою ласкаву згоду зустрiтися з Ф. Рузвельтом у Тегеранi. Тут доречно буде пригадати, що Й. Сталiн виїздив лише до тих мiсцевостей, де були московське вiйсько та НКВД. Тому-то вiн не поїхав на наради до Квебеку, Касабланки, Каїру. Iран же того часу був обсаджений союзними вiйськами, в тому числi i московськими з енкаведистами. Всi деспоти в iсторiї були боягузами.
Московськi шпигуни та розвiдники в США повiдомляли Й. Сталiновi про вдачу, погляди, думки Ф. Рузвельта. У Тегеранi Й. Сталiн сам побачив i переконався, що Ф. Рузвельт справдi є його щирим приятелем, а У. Черчiлль є ворогом, що примушений з огляду на США приховувати справжнi свої почуття до комунiстiв взагалi, а до московських зокрема. Хитрий грузин вiдокремив у Тегеранi Ф. Рузвельта вiд У. Черчiлля. Сталiн запросив Ф. Рузвельта та його радникiв жити разом з ним у домi посольства СРСР, мовляв, буде безпечнiше, нiж у домi посольства США. Ф. Рузвельт дуже зрадiв такій "приязнi" i погодився. Само собою зрозумiло, що кожний москвин у тому домi, навiть i тi, що грали роль слуги, були енкаведистами, якi знали англiйську мову. I мiкрофонiв у тому будинку не бракувало. Отже, на кожне засiдання наради Й. Сталiн iшов підготовлений - знав погляди не лише Ф. Рузвельта, але й У. Черчiлля, бо ж у нарадах зi своїми радниками Ф. Рузвельт казав їм про погляди У. Черчiлля. Мiкрофон - великий винахiд!
Тегеранська нарада була важливiшою за Ялтинську, бо в Тегеранi визначили основнi засади, які потiм у Ялтi оформлено. Мафiя в Мiнiстерствi закордонних справ США тримала документи Тегеранської наради в такiй великiй таємницi, що не допускала до них навiть найвисокопоставленiших осiб, як, наприклад, вiце-президент Г. Трумен. Сенат мав право їх бачити, i сенатор В. Ковлан вимагав, щоб їх оприлюднено. Мiнiстр закордонних справ обiцяв, але обiцянки не дотримав. Згодом, кiлька рокiв по вiйнi дещо оприлюднено з усiх нарад, але дуже мало i найменше важливих документiв. Переважаюча ж бiльшiсть досi не оприлюднена. Редактор дуже впливового полiтичного журналу В. Лоуренс писав, що в тих неоприлюднених документах є такi, що при читаннi їх у кожного американського патрiота волосся стане дибом.
Високопоставленi люди в США не знали, що ухвалила Тегеранська нарада, але комунiсти знали. Голова КП США Й. Бравдер вiдкрито казав 25.05.1944 р. на вiчi в Нью-Йорку, що Тегеранська нарада уклала план повоєнного свiту. На цю тему вiн навiть написав книжку "Тегеран i пiсля".
У перший же день, як Ф. Рузвельт переїхав жити до московського посольства, Й. Сталiн завiтав до нього обмiнятися думками. Ф. Рузвельт розв'язав свого язика надобре. Вiн же роками чекав на честь i щастя бачити i розмовляти з таким же "генiєм" як i вiн. У тiй балачцi Ф. Рузвельт ганьбив Великобританiю за її колонiалiзм. А щоби переконати Й. Сталiна у своїй щиростi, казав йому, що вiйна так розбудує англiйський та американський торговельний флот, що його буде аж занадто багато для Великобританiї й США. Отже, задля добра мiжнародної торгiвлi треба буде частину його передати Московщинi.
Вже одна ця балачка показала Й. Сталiновi, що вiн може водити Ф. Рузвельта "за нiс" як малу дитину. I справдi, в Тегеранi було не три союзники, спiльники, а лише два: один - англiйський iмперiалiст У. Черчiлль, а другий - демократ Ф. Рузвельт разом з "найдемократичнiшим демократом" Й. Сталiним.
Й. Сталiн на тiй нарадi вiдразу поставив справу ребром. Твердо, безумовно, категорично вимагав, щоби союзники не розпорошували своїх сил на якiсь там Балкани, Iталiю, Туреччину, але щоб зосередили їх у наступi через протоку Ла-Манш. Пригадаймо, що цього вимагав Ф. Рузвельт вiд У. Черчiлля ще ранiше. Англiйський "бульдоґ" опирався всiма своїми силами, але мусив пам'ятати про вiйськову та економiчну допомогу США Англiї, без якої вона може загинути. По тому засiданні У. Черчiлль запросив Ф. Рузвельта загостити до нього в будинку англiйського посольства. Ф. Рузвельт вiдмовився, щоб не збудити пiдозрiнь у Й. Сталiна.
На Тегеранськiй нарадi найбiльше балакав Ф. Рузвельт. Вiн висунув там iдею "чотирьох свiтових жандармiв" (його власний вираз): США, СРСР, Великобританiя та Китай мали би взаємно зобов'язатися охороняти мир у свiтi. Коли б якась держава намагалася порушити мир, то всi "чотири жандарми" мають загрозити їй вiйною. Якщо вона не скориться, то всi чотири мають бомбити її, обсадити своїми вiйськами i привернути мир. Ф. Рузвельт лише не сказав, що робити, коли один чи бiльше з тих "чотирьох свiтових жандармiв" порушить мир.
Смiючись у душi з тої дитячої балаканини американського "рятiвника людства", Й. Сталiн демонстративно аплодував. Iдея поширити свою жандармську владу поза межi СРСР на ввесь свiт йому дуже сподобалася.76 Але коли йому надокучила та порожня балаканина, то вiн категорично поставив свою тверду вимогу - не розпорошувати англо-американськi сили по Балканах, Iталiї i т. п., а зробити за всяку цiну висадку у Францiї через Ла-Манш i вiдновити захiдний фронт. Само собою зрозумiло, що Ф. Рузвельт дуже пiдтримав цю вимогу Й. Сталiна. Осамiтнений У. Черчiлль пробував указувати на стратегiчнi переваги наступу через Балкани, але Й. Сталiн, знаючи, що Ф. Рузвельт також проти наступу через Балкани, гостро обiрвав Черчiллеву мову, пояснюючи, що Балкани, Iталiя i т. п. є лише допомiжнi, бiчнi фронти, тому шкода часу обмiрковувати їх, не обмiркувавши головного - захiднонiмецького фронту. Бiдолаха У. Черчiлль мусив пам'ятати, що доля Великобританiї в руках Ф. Рузвельта: розлютиш пихатого "рятiвника людства" - i кораблi США з допомогою попливуть не до Англiї, а до Московщини.
На Тегеранськiй нарадi балакали про майбутнє повоєнного свiту всi три учасники. Лишень з тою рiзницею, що Ф. Рузвельт марив про утопiю, У. Черчiлль намагався запобiгти московському пануванню в Європi, а Й. Сталiн, певний пiдтримки Ф. Рузвельта,- нахабно накидав свої плани. Ф. Рузвельт казав свому синовi Елiотовi: "Увесь клопiт у тому, що У. Черчiлль забагато думає про повоєнну ситуацiю у свiтi та про мiсце в нiй Англiї. Вiн боїться, що Московщина матиме завелику силу по вiйнi".
Чому президент США не бачить клопоту в тому, що диктатор СРСР думає не менше за голову уряду Великобританiї про воєнний свiт i мiсце своєї Московщини в ньому?
На Тегеранськiй нарадi Ф. Рузвельт мав силу накидати свою волю всiм учасникам, в тому числi i Й. Сталiновi, бо ж московське вiйсько тодi лише допомогою США трималося, i Й. Сталiн знав це лiпше за будь-кого. Нiмецько-московський фронт тодi був 500 кiлометрiв на схiд вiд Нiмеччини, а замиритися з Нiмеччиною тобто розiрвати зв'язки з Великобританiєю та США, Московщина не могла, хоч би й хотiла. Не могла, бо А. Гiтлер недавно показав їй як вiн шанує угоди про мир, навiть i тодi, коли Московщина мала ще велике вiйсько та незруйновану економiку. А тепер без вiйська, у економiчному, державному, полiтичному i моральному безладдi, iз зруйнованим мiфом про всемогутнiсть i непохитнiсть "савєтской властi", замиритися з Нiмеччиною означало здатися цiлковито на її ласку. Москвини розумiли це дуже добре. Й. Сталiн добре бачив як нiмецька ласка виглядала би в життi. Отже, фактично Й. Сталiн був супроти Ф. Рузвельта в далеко слабшому станi нiж У. Черчiлль. Англiя без допомоги США, навiть програвши вiйну, дуже зубожила б, а не загинула. Але Московщина, навiть формально не програвши вiйни, але на ласцi Нiмеччини - це була би маленька, пiвдикунська державка десь у пiвнiчно-схiдному куточку Європи. Отже, Московщина потребувала допомоги США безмiрно пекучiше, нiж її потребувала Англiя. Й. Сталiн це добре знав, але вiн також знав те, чого не знав Ф. Рузвельт. Знав i причину того Рузвельтового незнання. Так повернулися Московщинi на Тегеранськiй нарадi всi тi великi мiльйони доларiв, що їх вона витратила на задурманення розумiв великих, середнiх, малих рузвельтiв в урядi та в унiверситетах США. З казково величезними вiдсотками повернулися Московщинi всi її витрати на "культурнi зв'язки", на ошуканство "спiвiснуванням", на "туристiв", на шпигунiв, продажних журналiстiв, на всю запаморочену всiлякими соцiалiстичними оманами шосту колону. Повернулися з казково величезними вiдсотками, бо тепер є 200-мiльйонна щодо кiлькостi громадян московська iмперiя, а не маленька Московщина в межах XVI ст.
А Московщина могла бути тепер у межах XVI ст. Могла б, якби Ф. Рузвельт став на боцi У. Черчiлля, а не Й. Сталiна, якби головний наступ на Нiмеччину був через Балкани, а не через Францiю. Московський, нiмецький, англiйський i навiть американський Генеральнi Штаби добре розумiли не лише стратегiчну, але й полiтичну вагу англо-американського антинiмецького фронту в Болгарiї, Румунiї, Мадярщинi, Польщi, а може й в Туреччинi. Наприклад, командувач вiйськом США в Iталiї генерал Марк Кларк писав: "Не лише на мою думку, але й в оцiнцi знавцiв справи, найбiльшою помилкою в цiй вiйнi було те, що ми замiсть наступати через Балкани наступали через Францiю. Ми послабили наступ навiть на iталiйському фронтi, забравши з нього до Францiї кiлька дивiзiй. Так ми змарнували стратегiю, яка могла геть цiлковито змiнити всi стосунки мiж Захiдним свiтом i СРСР. Й. Сталiн дуже добре розумiв, що найбiльше потрiбно Московщинi. Чого найбiльше він хотiв - це не допустити нас на Балкани".
На тiй Тегеранськiй нарадi стався цiкавий iнцидент. На банкетi Й. Сталiн виголосив тост, в якому сказав: "Сила нiмецького вiйська - це 50.000 вищих офiцерiв та iнженерiв. Отже, вип'ємо за те, щоб ми всiх їх пострiляли, коли будуть в наших руках". У. Черчiлль як опарений вмить зiрвався з крiсла i червоний з обурення гостро сказав: "Англiйське розумiння законностi та справедливостi нiколи не дозволить на таке дикунство". Знiяковiлий Ф. Рузвельт хотiв обернути це в жарт, запропонував компромiс - погодитися на менше число, наприклад, 49.000. Всi присутнi москвини вибухли реготом, так само як і янкi. Ще бiльш обурений У. Черчiлль вийшов з банкету.
Голова польського уряду на вигнаннi С. Мiколайчик розумiв, що в Тегеранi мають обмiрковувати також i долю Польщi. Тому вiн просив у Ф. Рузвельта дозволу приїхати до Каїра, щоб оповiсти йому про справу Польщi ще перед тим, як вiн, Ф. Рузвельт, обмiрковутиме її з Й. Сталiним. Ф. Рузвельт викручувався вiд побачення пiд всiлякими претекстами. Тодi С. Мiколайчик послав йому до Каїра розпачливу телеграму. Ф. Рузвельт пам'ятав, що в США є понад шiсть мiльйонiв громадян США, якi походять зi Схiдної та Середньої Європи, i про те, що наближаються вибори президента США. Отже, вiн телеграфiчно запевнив С. Мiколайчика, що справу Польщi вiн вивчив дуже добре i тому готовий захищати права Польщi на Тегеранськiй нарадi.
Перед засiданням, на якому мали обмiрковувати справу Польщi, Ф. Рузвельт довго нараджувався удвiйку з Й. Сталiним. На засiданнi Й. Сталiн висунув домагання визнати тi схiднi кордони Польщi, що він установив з А. Гiтлером 1939 року. Крiм того, вимагав визнати Московщинi право мати Естонiю, Латвiю, Литву в складi СРСР. Ф. Рузвельт мовчав. Осамiтнений У. Черчiлль зрозумiв, що справа вже розв'язана двома диктаторами, i вiн нiчого не може вдiяти. Мусив забути про офiцiйну причину проголошення Великобританiєю вiйни Нiмеччинi. Зрештою англiйському державниковi i патрiотовi потреби Великобританiї були дорожчi за всi польщi разом узятi, хоч би й треба було паленiти зi сорому за зраду угод з поляками.
По кiлькох мiсяцях пiсля Тегеранської наради надходили вибори президента США. Хоч американська Полонiя не знала, що ухвалено на Тегеранськiй нарадi, проте подiї в Польщi натякали, що ухвалено не на користь Польщi. Отже, поляки США послали до Ф. Рузвельта своїх уповноважених запитати президента. Вiн прийняв їх надзвичайно приязно i запевнив, що вiн дуже зважав i зважає на бажання американських полякiв щодо Польщi, що вiн боронив i боронитиме всi права Польщi.
По "розв'язаннi" справи Польщi Ф. Рузвельт запропонував обмiркувати справу Нiмеччини. Вiн висунув план подiлити Нiмеччину на п'ять окремих напiвсамостiйних держав, а Рурщину, Саар, Гамбурґ та Кiль передати пiд владу ООН. Лiпшого плану знищити Нiмеччину i змiцнити Московщину - годi видумати.
Коли Ф. Рузвельт викладав цей план, Й. Сталiн iронiчно кинув зауваження У. Черчiллю, що вiн не слухає, бо мабуть не хоче розподiлу Нiмеччини. Та У. Черчілль слухав, але не вiрив своїм вухам, бо був приголомшений тим, що казав Ф. Рузвельт. Приголомшений тому, що цей план був йому цiлковито новиною i несподiванкою. Щойно кiлька днiв тому вiн мав у Каїрi довгу нараду з Ф. Рузвельтом. На нiй вони УЗГОДИЛИ спiльнi англо-американськi погляди на тактику супроти Московщини на Тегеранськiй нарадi. I нiхто iнший, лише сам Ф. Рузвельт кiлькаразово казав У. Черчiллевi, що основою англо-американського союзу є узгоджувати завжди не лише вчинки, але й плани на майбутнє. Отже, таке Рузвельтове "узгодження" - та ще й у такiй величезнiй свiтовiй справi - дуже обурило У. Черчiлля. Проте, вiн стримався вiдповiдно назвати цей рузвельтовий вчинок i з гiрким сарказмом зауважив: "Вживаючи американського жаргону, я хiба можу сказати, що пан президент укусив стiльки, що воно застрягне в його горлянцi".
У Тегеранi Ф. Рузвельт запитав Й. Сталiна про московськi бажання щодо намiрiв на територiальнi здобутки. Той вiдповiв: "Тепер нема потреби балакати про це. Але прийде час, коли ми скажемо". Тепер всi знають, що сказали. Не багато. Лише свiтовий СРСР зі столицею Москвою.
Ч. Вiлмот писав: "Здiйснення безумовної капiтуляцiї Нiмеччини, навiть i без тегеранських ухвал - неминуче робило Московщину панiвною силою у Схiднiй Європi. Проте, в жодному разi не робило неминучим поширення впливу Московщини аж до середини Європи та на Балкани. А по Тегеранi стало вже певнiстю, що саме так станеться, бо Тегеранська нарада створила величезну перевагу для СРСР у полiтичному укладi сил повоєнної Європи".
Чехословацький президент Е. Бенеш бачив Й. Сталiна в Москвi, коли вiн щойно повернувся з Тегеранської наради. Е. Бенеш дуже здивувався, побачивши звичайно невеселого Й. Сталiна, надзвичайно веселим, радiсним. Е. Бенеш казав, що Й. Сталiн виглядав тодi як переможець, мало що не танцював з радощiв. Якби нi! Та ж справдi був переможцем на тiй нарадi. Здобув на нiй стiльки, скiльки мабуть i не мрiяв перед нарадою. А невдячнi москвини не поставили ще й досi у Москвi пам'ятник Ф. Рузвельтовi.
"Як показали пiзнiше подiї, Тегеранська нарада була тим зворотним пунктом, пiсля якого кермо подiй перейшло до рук Й. Сталiна. Вся вiдповiдальнiсть за це падає лише на Ф. Рузвельта. Його психiчне збочення було таке велике, що вiн, не зважаючи на Сталiнiв босяцький цинiзм, не зважаючи на неетично брудну цiну, що її Ф. Рузвельт платив, не зважаючи нi на що вiрив, що творить стосунки i передумови, якi приведуть обидвох спiльникiв до справжньої приязнi. Повернувшись до США, вiн казав через радiо на Святий Вечiр 1943 року таке: "Й. Сталiн - це людина, що сполучає в собi величезну, немилосердну непохитнiсть iз здоровим добрим гумором. Я вiрю, що вiн є справжнiй речник думки, душi i серця Расєї (тобто СРСР.- П. Ш.). I я вiрю, що ми, американцi, житимемо з "рускiм" народом дуже добре. Направду, дуже добре".

Ялтинська нарада
Мiнiстерство закордонних справ США оприлюднило 1955 року деякi документи Ялтинської наради. Але їх дбайливо зцензуровано. Проте, навiть i в цензурованих виданнях можна знайти чимало такого, що разом з оприлюдненими спогадами учасникiв i свiдкiв дають право iсториковi сказати, що Ялтинська нарада лишиться назавжди в iсторiї зразком найганебнiшої, найпiдлiшої, найцинiчнiшої, найпродажнiшої, найнеетичнiшої мiжнародної полiтики.
I не лише зразком, але й матiр'ю пiзнiших мiжнародних нарад. Ялтинська нарада започаткувала офiцiйно (неофiцiйно започатковано далеко ранiше) теперiшнiй стиль мiжнародної полiтики, що його не можна назвати iнакше нiж людожерським. Теперiшня мiжнародна полiтика повернулася до морально-етичних засад печерного двоногого звiра вже цiлком вiдкрито, офiцiйно. Щогiрше! Двоногий звiр казав те, що думав, i робив те, що казав. Був жорстокий, та бодай не був пiдлий. Теперiшнi ж полiтики цинiчно закривають свої людожерськi вчинки параваном високоморальної, пiднесеної, етичної, навiть християнської балаканини. I їхньому цинiзмовi тепер немає меж.
В iсторiї США не було випадкiв, щоби вибирали на президента ту саму особу втретє, майже не вибирали вдруге. Ф. Рузвельта вибрали 1944 року вчетверте. А 1944 i дальшi роки були роками розв'язки справ величезної ваги, розв'язки, що визначали долю свiту на майбутнi сторiччя. Силою обставин, голосом, що розв'язував, був голос США. Державнi потреби самих США вимагали, щоби президентом була людина у повному розквiтi її фiзичних, розумових i духовних сил. А Ф. Рузвельт був тодi вже на найнижчому схилi своїх не лише фiзичних, але й духовних сил. Вже тодi вiн був безнадiйно хворою людиною i його днi на цьому свiтi були порахованi. Вибирати на президента дуже хвору людину та ще й за таких переломно критичних часiв - було державним злочином.
Мафiя витратила роки часу на те, щоб опанувати уряд США разом з президентом. Хворий, безсилий президент був для мафiї золотою нагодою здiйснити її план повоєнного свiту руками президента. Граючи на Рузвельтовiй зарозумiлостi (мегаломанiї), мафiя примусила його кандидувати 1944 року. Само собою зрозумiло, мафiя зробила катастрофiчний стан Рузвельтового здоров'я державною таємницею. Її часописи запевняли людей у доброму здоров'ї Ф. Рузвельта.
I перед виїздом до Ялти, i в дорозi, i в Ялтi Ф. Рузвельт був дуже хворою людиною. Мiнiстр закордонних справ Е. Стетiнiус писав, що не лише руки, але й усе тiло його тремтiло. Адмiрал Е. Кiнґ, зустрiвши Ф. Рузвельта в дорозi до Ялти, казав потiм, що вiн перелякався, побачивши Ф. Рузвельта в такому дуже хворому станi. Рузвельтiв американський перекладач Андрiй Савчук, що був у Ялтi, казав: "Президент виглядав дуже хворим, поводився як дуже хворий i розмовляв як хворий". Мафiя знала це лiпше за будь-кого, але вона дуже квапилася оформити документально ухвали всiх попереднiх нарад, понадто Тегеранської. А що хворiший президент, то легше це зробити.
Начальник вiйськового посольства США у Москвi генерал Джон Дiн писав: "Нiяка подiя в цiй вiйнi не виводила мене так з рiвноваги, як видовище, що президента США несли на руках з iнвалiдного крiсла на авто, чи корабель, на лiтак, щоб їхати пiвсвiтом, як єдино можливий спосiб зустрiнутися з Й. Сталiним". Всi радники Ф. Рузвельта, за винятком Г. Гопкiнса та його мафiозних спiвучасникiв, були проти того, щоби хворий президент їхав до Ялти.77
Ф. Рузвельт взяв на Ялтинську нараду крiм нерозлучного шестиколонника Г. Гопкiнса ще й п'ятиколонника Алджера Гiса. Колишнiй московський шпигун В. Чемберс, розчарувавшись у комунiзмi, видав всю московську мережу в США, попереджав уряд задовго до Ялтинської наради, що А. Гiс є московським шпигуном. Колишнiй урядовець посольства СРСР у Канадi Iгор Гузенко передав канадському урядовi багато документiв московського шпигунства. Мiж ними були документи, якi доводили, що шпигунською дiяльнiстю А. Гiса керувало посольство СРСР у Канадi. Канадський уряд переслав документи урядовi США. Це було задовго до Ялтинської наради. Само собою зрозумiло, що мафiя сховала всi документи про шпигунство А. Гiса. На Ялтинськiй нарадi А. Гiс та Г. Гопкiнс сидiли за плечима Ф. Рузвельта, обидва писали i пiдписували президентовi свої писульки-поради. Пiзнiше (1949 року), коли А. Гiса зловили на гарячому i судили за шпигунство, вiн казав на судi: "Не буде моєю нескромнiстю, а радше вiдвертiстю сказати, що я допомiг у деякiй мiрi укласти Ялтинську угоду".
Звеличники Ф. Рузвельта у своїх книжках намагаються довести, що А. Гiс не мав голосу на Ялтинськiй нарадi. Мiнiстерство закордонних справ США оприлюднило трохи документiв з тої наради, але не оприлюднило багатьох писульок, що їх писали i пiдписували Ф. Рузвельтовi на засiданнях А. Гiс та Г. Гопкiнс. Але й iншi свiдки та учасники наради, як, наприклад, генерал Джеймс Борис, кажуть, що Е. Стецiнiус i Г. Гопкiнс дуже часто радилися з А. Гiсом. А скiльки разiв А. Гiс "радився" зi своїм "хазяїном" Й. Сталiним - може скажуть колись архiви.
В Ялтi москвини блискуче вiдiграли роль неймовiрно щедрих, а звiдти враження i щирих, гостинних господарiв. Вони там частували англiйцiв та янкi найвибагливiшими стравами i напоями, i то в такiй кiлькостi, що гостi переїдалися i перепивалися аж до занедужання. Найменше бажання гостей, зрозумiло крiм, полiтичних, негайно задовольняли. Наприклад, хтось зауважив, що нема в напої цитрини. На другий день у їдальнi стояло кiлька цитринових дерев з достиглими цитринами на них. У. Черчiлль телеграфував додому: "Московська гостинна щедрiсть перевищує уявну". Американський перекладач Андрiй Савчук казав: "Ялтинська пиятика була найбiльшою, яку я бачив у своєму життi". А вiн був морським офiцером, отже, бачив великi пиятики. Москвини навмисно тримали своїх гостей п'яними чи напiвп'яними навiть i на засiданнях. Москвини звикли пити свою "водку" вiдрами, не впиваючись. Але Ф. Рузвельтовi, що ледве рухався i вже згасав, навiть маленька пiвчарка ослаблювала не лише тiло i волю, але й дурманила мозок. Й. Сталiн та його слуга А. Гiс це бачили дуже добре i тому зробили з Ялтинської наради пияцьку, а заодно i ПОЛIТИЧНУ московську вакханалiю.
Ф. Рузвельт знав, що Ялтинська нарада обмiрковуватиме i справу Японiї. Вiн привiз iз собою А. Гiса, Г. Гопкiнса i купу знавцiв-дорадникiв. Але не привiз найлiпших знавцiв стану вiйни з Японiєю: командувача японським фронтом генерала Д. Макартура та командувача Тихоокеанського флоту адмiрала Честера Нiмiця. Чому?
За шiсть мiсяцiв перед Ялтинською нарадою Ф. Рузвельт мав у Гонолулу нараду з генералом Д. Макартуром та адмiралом Ч. Нiмiцем. Обидва сказали тодi Ф. Рузвельтовi: "Ми можемо примусити Японiю прийняти всi нашi передумови здачi, навiть не висаджуючи вiйська на японськi острови, а вживаючи силу лише флоту та авiацiї". Про атомну бомбу вони тодi ще нiчого не знали. Вiд часу тої Гонолулської наради (була вона 27.07. 1944 р.) американцi добили i рештки японського флоту так, що японський уряд вислав своїх уповноважених довiдатися про умови капiтуляцiї. З цього - великої полiтичної ваги - висновок: США цiлковито не потребували московської допомоги, щоби перемогти Японiю.
Перед виїздом Ф. Рузвельта до Ялти Вiйськовий Мiнiстр Г. Стiмсон та керiвник розробки атомної бомби генерал Леслi Ґровз повiдомили Ф. Рузвельта, що атомна бомба на 99 % вже зроблена i буде мати казкову, неймовiрно величезну силу. На Ялтинськiй нарадi Ф. Рузвельт знав дуже добре, що Японiя вже побита i хоче замиритися, жодної московської допомоги її добити США не потребують. Але ту московську "допомогу" потребувала мафiя, тому генерала Д. Макартура та адмiрала Ч. Нiмiця, якi були твердо проти московської участi у вiйнi з уже конаючою Японiєю, на Ялтинську нараду не покликано.
Головнокомандувач японським фронтом генерал Д. Макартур казав: "Анi безпосередньо, анi посередньо я не мав найменшого зв'язку з Ялтинською нарадою. Моїх поглядiв на потребу московської участi у вiйнi з Японiєю нiхто нiколи не питав. Анi мене, анi жодного мого офiцера на тiй нарадi не було. Щобiльше! Я навiть не знав, що вона вiдбувається. Якби тодi запитали про мiй погляд, то я непохитно порадив би НЕ втягати Московщину у вiйну з Японiєю. А робити Московщинi якiсь поступки в цьому - я вважав безглуздям".
Рузвельтовим радником вiд Генерального Штабу був у Ялтi адмiрал Вiльям Лiгi. Вiн писав: "Я був тодi твердо переконаний, що наша вiйна з Японiєю досягнула вже такого стану, що її поразка була питанням лише часу. Отже, ми цiлковито не потребували московської допомоги, щоб її добити". Командувач морською вiйною адмiрал Ернест Кiнґ московської допомоги не просив. Командувач бойовою авiацiєю генерал Г. Арнольд думав так як адмiрал В. Лiгi. Уповноваженим генерала Г. Арнольда в Ялтi був генерал К. Котер. Ф. Рузвельт не запитав його анi слова. Намагання Рузвельтових звеличникiв перекласти провину на генералiв, мовляв, генерали та адмiрали вимагали участi Московщини у вiйнi з Японiєю - є нахабною брехнею. Як бачимо, вони доводили, що поб'ють Японiю i без московської допомоги, i вимагали власне протилежного, тобто НЕ допустити, щоб Московщина втручалася у японську вiйну. Чому?
Вiд часiв президента Теодора Рузвельта (1858-1919) досi кожний полiтик знає, що паном Маньчжурiї є той, хто має у своїх руках Маньчжурську та Схiдно-Китайську залiзниці з портами, що їх вони пов'язують. Знали це i Ф. Рузвельт та мафiя. Так само кожний полiтик розумiв, що Курильськi острови є заборолом проти нападу Московщини не лише на Японiю, але й на Пiвнiчну Америку. Якщо Ф. Рузвельт цього не розумiв, то йому вистачило би подивитися лише на мапу, щоб зрозумiти, чому саме Московщина хоче мати Курильськi острови. Ф. Рузвельт, нiчим i нiким не примушений, лише зi свого добрячого серця подарував Московщинi Маньчжурiю та Курильськi острови. Московщина побудувала на тих островах велику базу пiдводних човнiв.
Iсторик США професор Д. Ров пише: "США виграли вiйну з Японiєю вже перед Ялтинською нарадою. Отже, тяжко навiть тепер зрозумiти, пощо треба було нам платити Московщинi таку величезну винагороду за її кiлькаденну участь у вiйнi з Японiєю. Участь, що її США цiлковито не потребували".
Свого часу Ф. Рузвельт звiльнив з посади посла США до СРСР генерала Вiльяма Стендлi, бо той скаржився американським журналiстам, що уряд СРСР приховує вiд своєї людностi той факт, що США багато допомогли СРСР. Таке нарiкання не сподобалося Й. Сталiновi. На його мiсце Ф. Рузвельт призначив А. Гаррiмана. Чому саме його? Бо вiн був мафiозним шестиколонником, i мафiя доручила йому втягнути СРСР у вiйну з Японiєю. У жовтнi 1944 року А. Гаррiман наполегливо намовляв Й. Сталiна проголосити вiйну Японiї. Й. Сталiн вiдповiв йому: "Я обiцяв це вже три рази. I я справдi був би дурнем, якби цього не зробив, коли прийде на те час, бо ж на тому можна добре заробити. Я почну воювати з Японiєю напевно, але по трьох мiсяцях вiд офiцiйної капiтуляцiї Нiмеччини. А поки що я маю значно посилити своє сибiрське вiйсько. Потребую вiд США щонайменше: 3.000 танкiв, 75.000 вiйськових автомобiлiв, 5.000 лiтакiв". А. Гаррiман обiцяв все те прислати. I справдi, за наступних мiсяцiв США вислали Московщинi понад один мiльйон тонн вiйськового спорядження. Московщина проголосила вiйну Японiї за шiсть днiв до офiцiйної капiтуляцiї її перед американцями. I московське вiйсько майже без стрiлянини окупувало Маньчжурiю. Воно забрало там японського вiйськового спорядження на великi мiльярди доларiв.
В Ялтi Й. Сталiн та Ф. Рузвельт мали 6.02.1945 р. у Лівадiйському палацi таємну нараду. На вимогу Ф. Рузвельта на нараду НЕ запросили У. Черчiлля. Чому? Бо на тiй нарадi визначалася доля Азiї безпосередньо i доля Британської iмперiї посередньо. Визначалася доля Iндiї та багатющого пiвденно-азiатського джерела сировини і ринку, на яких базується 80 % англійської промисловостi. Й. Сталiн добре пам'ятав заповiт Петра I-го завоювати Iндiю, i вiн був пильним учнем В. Ленiна, який вчив, що, не опанувавши Азiї, Московщина не зможе опанувати Європи та всього свiту. Початком цього мусила бути замiна японського панування в Китаї на московське, i зробити це треба було кров'ю та грошима американцiв, якi як дiти не розумiли, що вони роблять.
Писаних документiв про ту їхню таємну нараду ми не знаємо. Але знаємо, що сталося потiм. Тому можемо з певнiстю твердити, що Й. Сталiн зажадав вiд Ф. Рузвельта передати Московщинi увесь Сахалiн, Курильськi острови, порт Дайрен та Порт-Артур, Маньчжурську залiзницю, Зовнiшню Монголiю. Ф. Рузвельт погодився.
Хоч в оприлюднених ялтинських документах не знаходимо вiдомостей про таємну угоду Й. Сталіна i Ф. Рузвельта, щоби передати Берлiн та Чехословаччину з її величезними заводами "Шкода" та урановими копальнями в Яхиновi, проте подiї показали понад всякий сумнiв, що така угода була. У. Черчiлль розумiв, що захоплення англо-американськими вiйськами Берлiна та Праги, обсада їх своїми залогами матиме по вiйнi безмежно велику полiтичну вагу. I вiн кiлькаразово звертав Рузвельтову увагу на це. Але... головнокомандувач союзними вiйськами генерал США Д. Ейзенхауер уклав через мiсяць по Ялтi остаточний воєнний план, за яким Берлiн i Прагу мало обсадити московське вiйсько. Цей план вiн навiть НЕ показав англiйцям, але послав (телеграфом 28.03.1945) Й. Сталiновi на затвердження. Верховним головнокомандувачем вiйська США є президент США. Отже, генерал Д. Ейзенхауер уклав такий план i не повiдомив англiйцiв про нього з наказу президента США Ф. Рузвельта. Навiть стриманий У. Черчiлль лютував i протестував мало що нецензурними словами, доводячи Ф. Рузвельтовi згубнiсть для США i Великобританiї наслiдкiв такого плану. Намарно! Мафiя знала про наслiдки лiпше за У. Черчiлля, тому і уклала саме такий план.
У. Черчiлль пише у своїх спогадах: "США були паном свiтової долi. Великобританiя, хоч і була ще сильною, проте не мала досить сили визначати сама свою долю. Все, що я мiг тодi робити - це лише попереджувати i просити. Мене радiсно вiтав мiй народ, але моє серце болiло i розум тиснула уява недоброго майбутнього".
В Ялтi пiдписано також i "Декларацiю про звiльнену Європу". Цей документ цiлковито свiдомою, цинiчною брехливiстю перевищує свого близнюка - "Атлантичну хартiю". Перевищує, бо вже цiлком вiдкрито викидає "Хартiю" на iсторичний смiтник. Наприклад, до 3-го пункту "Атлантичної хартiї"... "щоби були поверненi самостiйнi права i самоуправлiння тим народам, вiд яких вiдiбрано цi права живосилом",- ялтинське "Проголошення" додає... "агресивними державами". А в усiй тiй "Декларацiї" нападницькими державами визнаються: Нiмеччина, Iталiя та Японiя. Московщину ж (СРСР) нападницькою НЕ визнається.
Далi в тiй "Декларацiї" написана гарна, але порожня, загальна балаканина про допомогу звiльненим народам вести вiльнi вибори i наставити демократичнi уряди. Але мафiя подбала, щоб навiть i в нiй - цiлковито теоретичнiй, докладно не окресленiй, життєво безвартiснiй, бо без жодної забезпеки здiйснити балаканинi - мати вихiд на випадок потреби. Теж проголошено, що ту допомогу мають давати всi три уряди (США, СРСР, Великобританiя) у взаємнiй згодi i лише тодi, коли на їхню ОДНОСТАЙНУ думку цього вимагають обставини. Iншими словами - США та Великобританiя зобов'язалися пальцем не ворухнути, щоби допомогти поневоленим Московщиною народам визволитися... без московської на те згоди.
На Ялтинськiй нарадi також погодилися заснувати Органiзацiю Об'єднаних Нацiй. Автором її статуту став нiхто iнший як Алджер Гiс. Вiн же й головував на перших її установчих зборах у Сан-Франциско в квiтнi 1945 року.78
На Ялтинськiй нарадi Ф. Рузвельт не завагався зломити стару мiжнародну Женевську угоду про полонених та право захисту (притулку) полiтичних втiкачiв. Десять рокiв пiзнiше, коли оприлюднено деякi ялтинськi документи, свiт дiзнався, що Ф. Рузвельт холоднокровно i добровiльно подарував Московщинi на зарiз понад три мiльйони - з них 85 % українцiв - полонених та втiкачiв з СРСР.
Сам У. Черчiлль назвав ухвали Ялтинської наради "трагедiєю величезного розмiру". Самих лише нiмцiв вигнано з їхнiх прапрадiдівських осель 10 мiльйонiв, забрано вiд Нiмеччини чверть її орної землi. "Це не вiщує нiчого доброго",- признався пiзнiше У. Черчiлль. Нiмеччина зобов'язалася платити вiдшкодування не грошовими зобов'язаннями, а машинами, цiлими заводами, товарами, а також i ясирем: рабською, примусовою, безплатною працею нiмцiв. Отже, поворот до дикунських часiв людської цивiлiзацiї вiдбувся.
На цiй нарадi визнано законним названий "тимчасовим" уряд Польщi - маленький гурток польських зрадникiв-яничарiв, що його вишколила Московщина. У. Черчiлль протистояв цьому шахрайству чотири днi. Ф. Рузвельт же пiдтримував це московське домагання вiдразу. Нарештi погодилися, щоб той "тимчасовий уряд" провiв загальним голосуванням вибори до польського Сейму. У. Черчiлль вимагав, щоб тi вибори були пiд наглядом послiв СРСР, США i Великобританiї у Варшавi. Й. Сталiн гостро те вiдкинув, мовляв, такий нагляд був би образою культурного польського народу. Натомiсть вiн запропонував зобов'язати "тимчасовий уряд" провести справдi вiльнi i справдi демократичнi вибори. А щоби забезпечити демократичнiсть виборiв, то допустити кандидатiв лише демократичних, не фашистських партiй. Якi партiї вважати за фашистськi Й. Сталiн не сказав. Очевидячки, це мали визначати отi московськi попихачi, що їх визнано за уряд Польщi. I справдi, пiзнiше вони "визначили". А Московщина та їхнi попихачi мають за фашистiв усiх не комунiстiв. Ф. Рузвельт пiдтримав цю сталiнську пропозицiю вiдразу, без вагань. А що вiн зробив це цiлком свiдомо - сам і пiдтвердив. Ще перед пiдписанням угоди щодо Польщi адмiрал В. Лiгi зауважив йому: "Та ж така угода є як гума. Її можна розтягати вiд Ялти до Вашинґтона, не розiрвавши". Ф. Рузвельт вiдповiв йому: "Я це знаю". Пригадаймо, як вiн обiцяв С. Миколайчиковi та американським полякам захищати права Польщi.
"Коли пiзнiше накази уряду США та взагалi подiї розкрили таємницю Сталiно-Рузвельтовської таємної угоди, то полiтики i генерали США вжахнулися. В Ялтi Ф. Рузвельт подарував Московщинi життєвi iнтереси не лише Китаю, але й iнтереси США. Вiн вiддав Московщинi Маньчжурiю Сахалiн, Курильськi острови, велику морську базу Порт-Артур, порт Дайрен, Маньчжурську залiзницю. Ф. Рузвельт так змiцнив потужнiсть московської iмперiї, що тепер катастрофа загрожує не лише Китаєвi, але й США". Це писав колишнiй посол США до СРСР В. Болiт.
Колишнiй посол США до СРСР Джозеф Ґрю, дiзнавшись про ухвали Ялтинської наради, написав до Мiнiстерства закордонних справ США обґрунтований меморандум, в якому вiн попереджував, що внаслiдок ялтинських ухвал Монголiя, Маньчжурiя та Корея поступово опиняться в московськiй орбiтi, а за ними по якомусь часi й Китай та Японiя. Цю його пропам'ятку мафiя заховала до таємного архiву, не показавши навiть мiнiстровi.
Звеличник Ф. Рузвельта, учасник Ялтинської наради Мiнiстр закордонних справ Е. Стетiнiус запевняє, що далекосхiдна угода дбайливо продумана i спланована, а не була раптовою, поквапною розв'язкою справи. Певно що так! Лише вiн не каже, КИМ продумана та спланована. А ми пригадаймо, що перед Ялтинською нарадою Е. Стетiнiус, Г. Гопкiнс та А. Гiс втрьох радилися три днi в Каїрi. Так само ця трiйка радилася i з Ф. Рузвельтом 4.02.1945 р., а пiд час засiдань Ялтинської наради Г. Гопкiнс та А. Гiс увесь час пiдсували Ф. Рузвельтовi свої писульки-поради.
Сп'янiла своїми казковими перемогами нахабна Московщина вже у першi днi по вiйнi "наплювала" на всiх рузвельтiв, черчiллiв та на угоди з ними. Московщина розпаношилася на всю свою "шiрокую натуру" - робила все, що лише забажала, не звертаючи уваги на жоднi свої пiдписи пiд мiжнародними угодами, i то цiлком безкарно. Цим вона вiдкрила очi багатьом американцям та європейцям на те, чого вони можуть сподiватися вiд неї в майбутньому. Мафiозна брехня про миролюбну, демократичну "Расiю" почала вiдкриватися, а це дуже шкодило мафiозним планам i задумам, мафiя затривожилася. Посол США до СРСР А. Гаррiман посилав до Вашинґтона тривожнi телеграми. У. Черчiлль просив у Ф. Рузвельта поради, як вiн має викручуватися в Парламентi. Ф. Рузвельт телеграфiчно79 порадив йому зменшувати якомога московську загрозу, мовляв, колись обставини примусять Московщину "порозумнiшати", здемократизуватися, i вона поводитиметься по-людськи. На розпачливий протест голови польського уряду на вигнаннi генерала В. Андерса Мiнiстр закордонних справ США Дж. Маршалл мiг лише вiдповiсти: "Не зважаючи на це все, США будуть i далi йти разом з Московщиною проти Нiмеччини. А що буде далi - один Бог знає". Чи це вiдповiдь державного мужа, обов'язком якого є передбачувати що буде пiзнiше?
Нi! Не лише Бог знав, але й люди, а найлiпше за всiх мафiя. Приблизно тодi, коли Дж. Маршалл це казав, нiмецький мiнiстр Й. Ґеббельс писав: "Якщо нiмецький народ складе зброю, то угода мiж Ф. Рузвельтом, У. Черчiллем i Й. Сталiним дозволить Московщинi окупувати всю Схiдну i Пiвденно-Схiдну Європу разом з бiльшою частиною Нiмеччини. Залiзна заслона закриє вiд свiту цей обшир, що разом з СРСР буде територiєю величезного розмiру i сили. За цiєю залiзною заслоною почнеться, радше продовжуватиметься, величезне, пекельне знищення людностi. А з тих, що лишаться живими, утворяться гниючi мiльйони бездумної, безвiльної двоногої худоби, яка не знатиме нiчого про свiт поза тою заслоною, хiба лише те, що кремлiвськi рабовласники їм скажуть. Без власного проводу тi мiльйони рабiв животiтимуть з ласки чи неласки московських людожерiв. Решту Європи заллє безладна (хаотична) повiнь полiтичних та економiчних заворушень, що буде лише пiдготовкою до повного скомунiзування всiєї Європи".