Наприкінці XV ст.
з'являються перші достовірні звістки про наше козацтво. Першу з них (від 1489
р.) знаходимо у «Польській хроніці», писаній у середині — другій полонині XVI
ст. батьком і сином Бєльськими (Марцином та Йоахимом), поляками за походженням.
Варто зауважити, що дядько Марцина Бельського був одним з керівників козаків у
XVI ст., й тому хроніст, без сумніву, був добре обізнаний з історією козацтва
та його життям-буттям. За хронікою, у 1489 р. турецько-татарські орди вдерлися
у Поділля. Дізнавшись про це, польсько-руське військо на чолі з королевичем Яном
Ольбрахтом, майбутнім правителем Польсько-Литовської держави, виступили проти
них. Провідниками у безкрайніх степах були козаки, які добре знали цю місцевість.
Біля с. Коперстина па ординців, що поверталися з великим ясиром, було вчинено
засідку й розгромлено їх, а ясир відбито. Тоді загинуло до 15 тисяч ординців,
а в другій битві, що сталася біля річки Шварни — притоки Південного Бугу, їм теж
було завдано відчутної поразки (вбито 10 тисяч зайд і визволено всіх невільників).
(прим. автора сайта. Чисельність кримських татар завжди завищувалась в ті часи).
Другу
звістку знаходимо у листі-відновіді великого князя литовського Олександра до кримського
хана Менглі-Прея 1, датованому 1492 р. Тут згадується не-збереженнй ханський
«ярлик», тобто лист, в якому Менглі-Гірей скаржився Олександру на козаків-киян
та черкащан, котрі вчинили морський похід на Тягиню, захопили татарський корабель,
а з ним і великі трофеї. Тягиня — це тодішня турецька фортеця на Дністрі (нині
— м. Бендери у Молдові). Отже, козаки спустилися човнами по Дніпру, пройшли Чорним
морем, піднялися Дністром й вдарили на фортецю. Щоправда, не виключено, що тут
треба мати на увазі дніпровський острів у районі сучасної Каховки, де тоді містилися
татарські укріплення. Як би там не було, але ясно, що вже тоді козаки дошкуляли
загарбникам. Олександр, побоюючись війни з Кримським хапсгиом та Османською імперією,
обіцяв вжити належних заходів — знайти й стратити винних козаків, а взяту ними
здобич повернути ханським людям.
Після цих двох звісток потік
свідчень у джерелах про запорозьких козаків невпинно зростає. Так, у 1493 р.
той же хап знову скаржився великому князеві литовському, що руські козаки у гирлі
Дніпра погромили московитське посольство, котре поверталося з Молдавії до Криму.
Пізніше вони розгромили Очаків — важливу турецьку фортецю. На чолі козаків стояв
черкаський староста Богдан Глинськнй, представник відомого українського князівського
роду, з якого була, до речі, й мати російського царя Івана IV Грозного — Олена
Глинська. Між 1489—1493 рр. козаки па чолі з Богданом, Голубцем та Васьком Жилою,
підлеглі київському воєводі Юрію Пацу. напали на дніпровській переправі па московитське
посольство. В уставній грамоті Києву, виданій 1499 р., згадуються українські козаки,
котрі з міст на Київщині йдуть на степові річки і повертаються зі свіжою, в'яленою
та солоною рибою через Черкаси й Київ. Згідно з новим ханським листом взимку 1502—1503
рр. «київські та черкаські козаки», прибувши вночі на човнах, напали па кримське
посольство. Характерно, що хан Менглі-Гірей називає тут козаків руськими,
тобто українськими, як було загальноприйнято на той час. Якби козаки були
так званого рассєйскага походження, то їх було б названо московитами.самим, .
У 1504 р. він надіслав князю Олександру чергову скаргу
на козаків, які потурбували ординських купців та дипломатів на дніпровій переправі
на Очаківському шляху. Далі кількість джерельних свідчень про козаків бурхливо
зростає, і навести їх тут сповна немає можливості.
Юрій
Мицик